Кожного року 27 жовтня в Україні відзначається День української писемності та мови і разом з ним цього дня багато українців пишуть радіодиктант національної єдності. Тож до такої оказії і буде трохи про те як і на чому раніше в нас писали. Буде про пера, ножі, чорнило etc.
Пост не претендує на всеохопність теми чи абсолютну академічну точність, а швидше ну мені було цікаво, то й вам сподіваюся теж буде.
Почнемо зі стилоса. Це металеве знаряддя для письма на дерев’яній дошці, яку покривали воском. До нас така практика прийшла із Візантії. Стилоси (“писала”) не раз знаходили під час розкопок давньоруських міст. От, наприклад, писала із Галича
Ось так приблизно писали і робили позначки. Зрозуміло, що писало і дощечка з воском – це для записів тимчасового характеру. Наприклад, записувати зібрані мита і податки Нагадую, що від слова “стилос” пішло слово “стиль”.
Довговічнішим, але дуже дорогим матеріалом для письма, був пергамент. Робили його з телячої шкіри. До початку виробництва паперу в Європі книги, грамоти etc. писалися на ньому. Так, дуже дорого, але і добре зберігається.
З однієї телячої шкури можна було виготовити 3-5 аркушів для книг великого формату (розмір сторінки від 30х20 см) або 7-10 аркушів (розмір сторінки 20х15 см). У ХІ-ХІІ ст. пергамент завозили з Візантії та Болгарії, а в ХІІІ-ХІV ст. у Київській Русі почали виготовляти матеріал самостійно.
Шкіру витримували у вапняному розчині, обробляли попелом або поташем. Це робило матеріал еластичним, його можна було натягти на раму і спеціальним заокругленим ножем зішкрябати зайві залишки. Підготовлену шкіру натирали крейдою для знежирення і полірували з обох боків пемзою. Після цього шкіра ставала тонкою, гладкою і мала жовтуватий відтінок. Книги з пергаменту в Київській Русі називалися «телятинами», «харатьями», «харатіями», а слово «пергамент» стали вживати в Україні лише з ХVІ ст.
Специфічним матеріалом для письма на території Київської Русі був берест, який виготовлявся з березової кори. При археологічних розкопках на колишній території Русі було знайдено чимало берестяних грамот, датованих ХІ-ХV ст. Щоб березова кора була придатною для письма, її заздалегідь обробляли. Кору витримували у киплячій воді, ретельно вишкрібали та шліфували внутрішній бік, після чого обрізали краї. Текст наносили гострим металевим або кістяним стрижнем – писалом. За змістом берестяні грамоти – переважно ділове і приватне листування. Їх писали представники різних соціальних прошарків, що є свідченням порівняно високого рівня грамотності на Русі. Серед цих пам’яток чимало неофіційних документів, написаних розмовною мовою, тому вони є унікальними джерелами для вивчення давньоруських говорів. Першу пам’ятку берестяної писемності на території України знайшли в 1988 р. під час археологічних розкопок у передмісті давнього міста Звенигород (сучасна Львівська область). Було виявлено три фрагменти грамот розміром 2х12, 2х8,5 та 1,8х3,2 см, висота літер – від 0,7 до 1 см.
Початок виробництва паперу здешевив письмо. Воно стало ставати масовішим. У 16-17 ст. в нас уже функціонували папірні До речі, папір робився великоформатним. Для власних потреб його стали різати на менші частини і зшивати. Так у нас з’явилося слово “зшиток”/”зошит”
Одним з найдавніших паперових рукописів, виготовлених на території України, є адміністративна книга генуезької колонії в Кафі (кін. ХІІІ ст., знаходиться в Італії). У Центральному державному історичному архіві України (м. Львів) зберігається декілька паперових адміністративних книг, датованих ХІV ст.
Гусяче перо. Основне знаряддя письма чорнилом до ХІХ ст. Для письма годяться тільки великі пір’їни на крилах. Раніше пера продавали зв’язками-пучками по 12 штук. Кожна письменна людина мала сама вміти загострити перо. Чим гострили – далі
Перо гострили ножем, який називався “перочинним” (“перо очиняти”). У нас нерідко помилково перекладають “перочинний” як “складаний”, але це невірно. Перочинний ніж – це ніж з тонким лезом, не обов’язково складний. От гравюра 1758 року з Чернігова. На столі добре видно ножа…
Еволюційно спадкоємцем перочинного ножа є і нинішній канцелярський ніж, і власне складаний. З часом, для економії місця, усі перочинні ножі стали складаними. Крім назв”перочинний ніж” і “складаний ніж” здавна у нас вживали також слово “цизорик”
До речі, щоденник Тараса Шевченка починається з бідкання про зламаного перочинного ножа (можете перевірити). Поет обрізав краї паперу свого зошита і зламав ножика. Усе б нічого, аби це не було на засланні далеко від цивілізації, зразу купити нового цизорика Шевченко не мав змоги
Найдавніший рецепт чорнила від українського автора належить перу Мелетія Смотрицького (1619 рік). Ось фото оргіналу і розтлумачення. Взято із фб-сторінки “Писемні джерела з минулого”
Найдешевші і наймасовіші чорнила були ті, які робилися з бузини і “дубових горішків” (на фото). Взагалі, перо, ніж, і каламар з чорнилом – обов’язкоаий атрибут письменної людини в минулому. Друге фото – протокол обшуку Підмогильного. Серед вилучених речей – флакон чорнила
Фото каламарів (чорнильниць) Перші два – 16-17 ст.(зберігаються в Чернігові). Третє фото – запоясний каламар Якова Марковича (18 ст.). Четверте фото – каламар, який знайшли на місці Берестецької битви (1651 рік)
Цікавий факт: слово “каламар” походить від грецького каламос – очерет. Традиція писати очеретиною (точніше, зараз це в основному бамбук) лишилась в ісламській каліграфії, як і слово qalam в багатьох мовах. А ше слово кальмар пішло від каламаря, бо в них так само є чорнило.
Олівець. Для початку рекомендую хорошу статтю з укрвікіпедії “Графітний олівець”. Початково “олівець” – це свинцева паличка, яка залишала слід при письмі (у нас раніше свинець називили “оловом”, тому і назва так виникла). Олівці з графітом у середині були в нас уже з 18 ст.
Спочатку графіт у олівцях вставляли у тримачі з дерева або кістки. Пізніше з’явилася сучасна технологія виробництва олівців. Олівцям дуже зраділи діти: легше писати і не бути вимазаним в чорнило (прочитайте “Оловець” Франка). А на фото Яків Гніздовський(тут лінк на “Локальну історію”, обовʼязково гляньте, бо дуже красиво)
Ще однією практикою письма в минулому було використання грифельних дошок. Це була персональна дошка із каменю, на якій писали спеціальною палочкою – грифелем (принцип стилоса і олівця одночасно). Напис легко стирався. Пам’ятаєте, у “Місті” було: “У тебе душа – грифельна дошка“
У ХІХ ст. з’явилися залізні пера і гусячі стали витіснятися. В ХХ ст. винайдено кулькову ручку, папір став тоншим, а ми все більше стали друкувати і втрачати власний почерк. Старі ж практики письма 17-19 ст. стають елементом дозвілля і ретриту (як-от каліграфія)
Наостанок згадаю про таке специфічне письмо – на дереві. Написи вирізали стамескою і долотом на одвірках і сволоках. Зазвичай писали рік будівництва і хто будував От цей напис означає, що хату було збудовано у 1841 р. (раніше літери кирилиці мали цифрові відповідники)
Якщо вам сподобався пост, то закиньте кілька грибнів на дружню банку збору для проєкту «Полетіли» від фонду «Твоє Майбутнє» на сучасні розвідувальні та бойові дрони для (Вовків Да Вінчі, 54-й ОРБ розвідка, 110 ОМБр, ОПБр, 190 НЦ) від пана Сім глеків сикери, що власне надихнув на пост і надав більшість матеріалів для нього!
А якщо ж у вас є ще кілька грибнів, то закинути на дронопад це завжди гарна ідея!
Дякую усім та обіймаю🖤
Джерела:
- Сім глеків сикери: тред з якого все почалося
- Матеріали для виготовлення слов’янських рукописних книг
- “Писемні джерела з минулого”: Запис рецепту виготовлення чорнила.
- Ihor UltraKhodzhaniiazov
Відкрийте більше з gallery21
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.