«Морт» – Террі Пратчетт

Про книгу:

Роман «Морт» відкриває цикл серії «Дискосвіт», у якому головним персонажем є Смерть. Та це не означає, що книжка моторошна, адже у світі Террі Пратчетта Смерть рибалить, філософує, любить кошенят і смачні страви, мріє про відпустку і врешті просто виконує свою роботу: доправляє душі в інший світ. Думки про відпочинок спонукають Смерть обрати собі в підмайстри сільського хлопця Морта.

Чи впорається незграбний та не дуже здібний до господарювання Морт із завданнями по ту сторону життя і чи зможе опанувати непростий фах Смерті? Таке учнівство обіцяє хлопцеві кар’єрне зростання, поліпшення іміджу, розширення кругозору та численні відрядження. Однак Мортові співчутливість і романтичні захоплення можуть не тільки завадити роботі, а й поставити під загрозу цілісність світобудови.

Враження:

щось я не готовий вигадувати унікальні враження до кожної з 41 книг, тож просто скажу, що вся серія про Дискосвіт це унікально чудові книги, від яких неможливо відірватися, тож люблю, ціную і надихаюся.

Книга на сайті видавництва: «Морт» – Террі Пратчетт

Author	Террі Пратчетт
Rate	★ ★ ★ ★ ★
ISBN	978-617-679-483-7
Lang	UA
Publisher	Видавництво Старого Лева

Highlights

— Он як, — засмучено відповів Лежек. — А коли це ти встиг, нагадай? — Вчора, — відповів брат. Відбріхувався він швидко, мов та гримуча змія хвостом трусить.

Творцеві спадало на думку багатенько чудових ідей, коли він збирав світ докупи, та зрозумілості він у нього не закладав.

— Тоді йдеш і вчишся ремесла. — Якого саме? — Ну, приміром, теслярство непоганий фах, — бовкнув Лежек. — Чи грабіжництво. Має ж хтось і таке робити.

Морт ніколи в житті не чув слова «заінтригований». Не входило воно до родинного вокабуляру. Однак у душі його заіскрило щось, що підказувало: перед ним якась дивина, захоплива й не така вже жахна, тож якщо цю можливість прогаяти, він шкодуватиме про це решту життя.

Тому домовмося просто, що Анк-Морпорк вирує життям, мов шмат лежалого сиру в спекотний день, — життям гучним, мов лайка в кафедральному соборі, яскравим, мов нафтова плівка на калюжі, кольоровим, мов синець, і таким жвавим, діловим, активним, енергійним і щиро заклопотаним, як буває, коли вкинути у термітник псячий труп. Там були храми — і крізь їхні відчинені навстіж брами на вулиці текли звуки гонгів, тарілок або, у випадку консервативніших ортодоксальних релігій, скрикування принесених у жертву істот.

— І ПРАВДА. СТАЙНІ. — Смерть на хвильку замовк, а тоді додав: — ЯК ГАДАЄШ, ЧОМУ Я ВІДРЯДИВ ТЕБЕ У СТАЙНІ? ДОБРЕ ПОДУМАЙ. Морт замислився. Він таки добре подумав над цим питанням між підходами до візка й лопати. Розмірковував: може, це мало б допомогти скоординувати руки й зір, чи навчити смирення, чи донести до нього важливість простих завдань — суто в масштабі людського життя, — або ж дати йому зрозуміти, що навіть великі діячі починають із дна. Та щось підказувало: все це не те. — Гадаю… — почав він. — АГА? — …Гадаю, через те, що у вас там конячого лайна по коліна було, коли вже чесно. Смерть довго дивився на нього. Морт знічено переступив з ноги на ногу. — ЦІЛКОМ ПРАВИЛЬНО! — гаркнув Смерть. — ТВЕРЕЗЕ МИСЛЕННЯ. РЕАЛІСТИЧНИЙ ПІДХІД. ВАЖЛИВІ ШТУКИ В ТАКІЙ РОБОТІ, ЯК НАША.

Примружившись, Морт придивився до дерев. Ті мали переконливо якісний вигляд. — Нащо йому все це? Альберт крекнув: — Знаєте, що буває з юнаками, які ставлять забагато запитань? Морт на мить замислився. — Ні, — сказав він зрештою. — Не знаю. Запала мовчанка. Тоді Альберт підвівся й сказав: — Та й я, трясця мене бери, не знаю. Певно, добуваються-таки відповідей і прикладають їх до діла.

А, ясно, люди не бачать того, чого, на їхню думку, не може бути.

Він чарівників і відьом не дуже любить, — навіщось ляпнув Морт. — Хитросраких ніхто не любить, — трохи самовдоволено завважила відьма. — Ми йому заважаємо, бачте. А проповідники й жерці не заважають, то їх він любить. — Про це він ніколи не казав. — Он як. Та вони весь час тільки й розводяться про те, як добре буде після смерті. Ми ж розповідаємо людям, як добре може бути тут і зараз, варто лишень завдати собі клопоту.

Морт гадав, що історія мотиляється батогом — мов сталевий трос, який щойно розірвався й витрачає залишки напруги на те, щоби трощити все навколо. Та історія не така. Вона виходить з ладу обережно й м’яко, як розпускаються старі светри. Її не раз латали й підшивали, перев’язували під різних людей, ховали в ящиках під мийкою цензури, щоби згодом порізати на ганчір’я пропаганди, та вона завжди — так чи інакше — примудряється повернутися в форму. Історія має звичку міняти тих, хто вважає, що міняє її. В історії завжди є кілька козирів у подертому рукаві. Вона на світі давно.

«Це я, Морте. Твій внутрішній ти». «Ну, був би вдячний, коли б ти з моєї голови пішов, там і зі мною тіснувато». «Погоджуюся, — сказав голос, — та я тільки допомогти хотів. Але пам’ятай, що коли раптом знадобишся собі, ти завжди поруч». Голос зник.

Решту глядачів мов корова язиком злизала. Лишилося тільки двоє непривітних чоловіків. Якби Бо вів бухгалтерію, в статті виробничих видатків ці двоє проходили б по графах «основні засоби виробництва» й «виробниче устаткування».

Усі вісімки, — сказав він. — Аж моторошно, як вам щастить, добродію. Решту глядачів мов корова язиком злизала. Лишилося тільки двоє непривітних чоловіків. Якби Бо вів бухгалтерію, в статті виробничих видатків ці двоє проходили б по графах «основні засоби виробництва» й «виробниче устаткування».

І не будь таким боягузом. Ти хоч уявляєш, як тут нудно? — Мабуть, ні, — сказав Морт і зі щирою надією в голосі додав: — Про нудьгу я чув, та якось не випадало спробувати. — Жахлива штука. — Коли вже на те, хвилювання теж не мед. — Будь-що краще за все це. Знизу почувся стогін і потік проклять. Ізабелл придивилася до мороку. — Очевидно, прокльонні м’язи я йому не пошкодила, — сказала вона. — Гадаю, такі слова мені чути не пасує. Це шкідливо для моралі.

Я просто хотів дізнатися, чи ви — це справді ви, — пояснював на ходу Морт. — Я це я. І так в усіх.

Наскільки можу судити, у вас немає жодної корисної навички чи таланту. Ви про викладання не думали?

ЯКЩО ПООБІЦЯЄШ ПІТИ ГЕТЬ, — остаточно зневірився Смерть, — Я ТОБІ ЗАПЛАЧУ. — Скільки? — запитала кухарка так швидко, що гримуча змія й блискавка могли б хіба по-чорному позаздрити.

Має існувати якесь слово на позначення того короткого проміжку часу між пробудженням і миттю, коли розум виринає з теплого рожевого ніщо. Ви лежите без жодної думки в голові, крім хіба підозри, що зараз вас, ніби шкарпетка з мокрим піском у темному провулку, наздоженуть спогади, без яких ви могли б обійтися і які здебільшого полягають у факті, що єдиним пом’якшувальним чинником у сприйнятті подальшого майбутнього є певність, що воно буде вкрай нетривалим.

Морт ковтнув. Але тепер принаймні усе було ясно. Коли ступаєш у прірву, життя іде в цілком визначеному напрямку.

🟠 Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

🛸 Дронопад

🔪 RUSORIZ

🫶 “АЗОВ.ONE”

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

♥️ на кохве з курасаном класового розриву