“Всі відтінки спокуси”: коли світло поступається темряві бажань

Творці свідомо обрали провокативний жанр і не ховаються за ним: «Всі відтінки спокуси» — це не просто еротика. Це спроба через чуттєвість дослідити владу, маніпуляцію і ціну жіночої свободи в патріархальному суспільстві кінця ХІХ ст.

Найсильніший козир фільму — естетика. З перших кадрів відчувається важкий, вологий запах старовинного маєтку, де в повітрі літає пил і небезпека. Декорації далекі від «вилизаного» бутафорського вигляду, костюми Амелії — вишукані й точні, її сукні змінюються разом із настроєм персонажки. Операторська робота теж вражає: режисерка разом із оператором явно знали, що і як знімати — кожен погляд, кожна тінь на обличчі працюють на загальну атмосферу.

Відтворити

Враження:

Хотіли піти в кіно, але не дійшли — подивилися вчора на megogo. Після того як я мабуть двічі чи тричі згадував цей фільм у розсилці, вийшла доволі кумедна ситуація: очікування були величенькі, а реальність трошки не величенька^{(та йому просто холодно)}.

Насправді, в цілому, фільм доволі таки ок — не вау, але й не було бажання “вимкніть це негайно”; таке норм кінце на вечір під келишок вінішка і чіпчики.

Про сюжет — це канєшно той момент, коли в фільму міг би бути доволі непоганий сюжет, але вийшло як вийшло: скомкане “але”, яке зі всіх сил впихали в 90-хвилинний хронометраж. Відчувається, що в задумі творців ховалася більш повільна, більш задумлива і глибша версія цієї історії — та, яка б поступово натягували струни емоцій глядача до прєдєла, як Томаш грається, маніпулює і виснажує Амелію. Але її нам не показали^{(“ну, не змогла”, як говорив мені викладач в академії)}

Про візуал — гріх не зізнатися, тут щиро кайфонув. Старезний, величний, занедбаний маєток, постійна гра світла і тіні, кольори, дзеркальні поверхні, експерименти з кутами зйомки, психоделічні переходи — така класнінька квінтесенція оцих лсд-кислотних фільмів 90-х (типу “Страх і огида в Лас-Вегасі”). Майже довершено.

Про еротичні сцени — окрема любов саме за те, що вони не вульгарно порнографічні, а вишукано еротичні і до того ж перехід від сетингу старого маєтку до сучасності сцен еротики зроблений дуже професійно і красиво вплітається в історію фільму. Щоправда, в них відчувається не стільки кіно, скільки те, що це міг би бути гарний самодостатній кліпчик якоїсь хот артистки чи артиста^{(прувіт пан Дантес-співак, пака пан Дантес-актор)}

Про оммаж — і ось тут сорі-нот-сорі, але я щиро вважаю, що творці зробили дуже жирний оммаж^{(це зовсім не похвала)} до Хороша погана дівчинка (Babygirl) з Ніколь Кідман і навіть головна героїня дуже “випадково” схожа на героїню Кідман — обличчям, поставою, тим загадковим виразом “я все контролюю, але насправді ні”.

Різниця — в самій подачі, в тому, хто маніпулює. У «Babygirl» Кідман добровільно віддає владу молодшому коханцю — це її вибір, хоч і небезпечний. В «Усіх відтінках спокуси» Амелія не обирає: маніпуляція нав’язана їй чоловіком, покоївкою, кухаркою — самим маєтком. Тому якщо «Babygirl» — це фільм про жінку, яка знаходить себе через бажання, то «Всі відтінки спокуси» — про жінку, яка шукає себе всупереч чужим бажанням щодо неї. В принципі різні фільми, але схожість трохи вже й занадто очевидна, щоб бути випадковою і від того дещо неприємно бентежно.

Коротше — все ж рекомендую до перегляду на вечір, але без завищених очікувань. Це красивий, в чомусь по-своєму сміливий український фільм. А своїх треба дивитися — хоча б для того, щоб наступного разу вони зробили краще.

🟠 Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

🕸 Куди ще можна жмакати

Substack⁠ · Друкарня⁠ · X / Twitter⁠ · Threads⁠ · Telegram · магазинчик вінілу