
Про книгу:
Дотепні й відверті мемуари від зірки «Друзів» про залаштунки мегапопулярного ситкому і своєї боротьби із залежністю.
«Привіт. Мене звати Метью, хоча ви, мабуть, знаєте мене за іншим ім’ям. Друзі називають мене Меті. Зараз я мав би бути мертвим»
Так починається захоплива історія успішного актора Метью Перрі. Він розповідає про себе: від дитячих прагнень — до слави, залежності й одужання від неї після одного страшного інциденту, який міг би коштувати йому життя. Цю надзвичайну історію міг розповісти лише він — і лише він міг розповісти її так душевно, кумедно і до теплоти знайомо. Метью Перрі показує нам розбиту сім’ю, у якій він виріс (і був покинутий напризволяще), жагу визнання, яка привела його до слави, і діру в душі, яка не загоїлася навіть після здійснення найграндіозніших мрій. А ще він розлого розповідає про спокій, який віднайшов у тверезості, і ділиться враженнями від повсюдності «Друзів». Метью розповідає історії про акторів цього ситкому й інших зірок, які зустрілися йому на шляху. Перрі щиро, самосвідомо, яскраво і з коронним почуттям гумору змальовує боротьбу із залежністю, яка переслідувала його все життя, і пояснює, що підживлювало її, хоча й здавалося, що в нього було все.
Враження:
Не знаю, в мене трошки дивнувате враження про цю книжку, бо взяв її від любові до Метью Перрі, трошки на хайпі про неї та ще й зовсім скоро після того, як актор відійшов в засвіти; тож очікування були мабуть якось завищені і відразу по прочитанню була думка, що “ну трошки фігня”, але потім ретроспективно переосмислив і, в принципі, вважаю, що це хороша книжка і хороші мемуари людини, яка була дуже класною, але нажаль так і не знайшовшою свого щастя. Коротше – вам мабуть не треба моя рекомендація, бо якщо ви любите Метью, то вже певно прочитали, а як не любите, то навряд почнете по рекомендації від ноунейма з інтернетів, але всерівно рекомендую!
Книга на сайті видавництва: «Друзі, коханки і велика халепа» – Метью Перрі
| Author | Метью Перрі |
| Rate | ★ ★ ★ ★ |
| ISBN | 978-617-8120-93-1 |
| Lang | UA |
| Publisher | Наш Формат |
Highlights
Найкращий вихід — тільки навпростець.
Якщо хочете, можете це читати як послання з потойбіччя. Мого потойбіччя.
Просто моїх проблем це не розв’язало
Я не Метью Макконагі, тож душ приймаю із заплющеними очима, та й по всьому.
Я раз у раз повертаюся до надзвичайного факту, від якого не втечеш: я живий.
І, ніби немовля, я не хотів копирсатися в собі надто довго. Якщо проблему можна розв’язати пігулкою, так простіше. Мене так навчили.
Згодом я зрозумів, у чому суть моєї проблеми: брак духовних настанов і неспроможність відчувати насолоду. Водночас я був залежним від радісного збудження. Донезмоги токсичне поєднання.
а я був унизу — німий, покинутий, рішучий, нажаханий, переляканий, без супроводу дорослих.
— Нащо ви це робите? Я поглянув на неї, як Рокі Бальбоа в кожній фінальній сцені, і сказав: — Бо не придумав нічого кращого.
«Тільки якщо переїду в Лос-Анджелес, буду щасливим…» — подумав я. Серйозно: я думав, що досягну цього втечею від себе, хоча ще нескоро дізнався, що взагалі таке — ця втеча від себе.
Не можу визначитися, чи люблю людей. У людей є потреби, вони брешуть, зраджують, крадуть, ба навіть гірше: хочуть розказати про себе.
І все одно я знову і знову погоджувався на це лайно, бо воно було незвичне, а все, що незвичне, — добре. (За збігом обставин, це одна з фінальних реплік «Дня бабака».)
По-перше, я розмовляю із жінкою, для якої винайшли губну помаду
Так, я курив у лікарняній палаті. Або тоді були інші часи, або я був таким великим цабе, що ніхто на це не зважав. Якось мене зловили і сказали припинити. Але я був у відчаї і виписався з лікарні, викурив сигарету, а потім знову став на облік. Ця процедура тривала сім годин. Я ні про що не жалкую.
ЗАЛЕЖНІСТЬ СХОЖА НА ДЖОКЕРА. Просто хоче побачити, як увесь світ палає.
Секс — це, звичайно, круто, але я думаю, що реалізувався б у житті значно краще, якби присвятив ті роки пошукам чогось більшого.
Я неодмінно мусив з’ясувати, чому так розклеївся. Думав і думав, аж доки не збагнув, чим, бляха, займався. Я шукав кількох годин насолоди з кожнісінькою жінкою, тимчасом як стільки всього в житті проходило повз мене.
Мене ще ні на що не вистачало надовго. Я мав або цілковито змінити підхід до життя, або врізати дуба. А врізати дуба я не хотів. Спершу я мав навчився жити, кохати. Спершу я мав краще зрозуміти світ.
слід братися за нове й докладати максимум зусиль
Може здатися, що це легко, а насправді — неймовірно складно, як із математикою або щирою розмовою.
тоді я цього не розумів, і от що ми маємо… Я мав залишити це все позаду, піднестися над цим і збагнути, що світ великий і не має до мене претензій. Він узагалі нічого до мене не має. Світ просто є, як оті звірі й гостре, мов бритва, повітря. Всесвіт неупереджений, красивий і продовжує існувати — зі мною чи без.
Згодом Ерл переїхав в Аризону, про що навіть мені не сказав, і наша дружба скінчилася. Спочатку ми жили душа в душу, були найкращими друзями, агітували за наркосуди й будували заклади тверезого проживання, а потім я втратив пів мільйона доларів, найближчого спільника і роками виплекану наївність. Він розбив мені серце.
Шин сказав мені: «Знаєш, що святий Петро каже тим, хто намагається потрапити в рай?». Побачивши мій спантеличений погляд, цей чоловік, який зіграв президента, відповів: «Петро питає: “У тебе є шрами?”. Здебільшого люди гордо кажуть: “Ні, немає”, на що Петро відповідає: “Чому? Невже тобі не було за що боротися?”».
Я — це я. І цього має бути достатньо. Цього завжди було достатньо.
Я маю чимало досягнень, але хочу встигнути ще дуже багато, і це щодня приносить мені радість. Я — хлопчина з Канади, який здійснив усі свої мрії. Лише мрії були не ті. Та я не опустив рук, а змінився і знайшов нові. І знаходжу їх постійно. Онде вони — у краєвиді, у Долині, на пругах і спалахах, що відбиваються від океану під сяйвом сонця… Так просто.
Удома я напланував собі купу справ, щоб тільки не нудьгувати, бо нудьга — це перший крок у пекло.
Намагаюся не надто запарюватися цим. Якщо надто довго дивитися в дзеркало заднього виду, розіб’єш машину.
Ніколи не знаєш, у що може вилитися одна подія… Мабуть, висновок із цього такий: користуйся кожною можливістю, бо з неї може щось вийти.
🟠 Донат? Донат!
Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.
Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту
А тут от мої соціальні мережі, чуєш, підпишись!
Відкрийте більше з gallery21
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.