Надії збавтесь на початок з чистого листа

Оригінал: There’s no such thing as a fresh start¹

Це така дурна ілюзія ніби в якийсь правильний особливий понеділок можна просто перекреслити і викинути все, що було до якогось моменту і зробити вигляд, що там нічого не було; але ж насправді це не так, бо наше “Я” це суміш всього і хорошого і поганого, що відбувалося за наш життєвий шлях, кожна якась наша риса нашаровувалася з кожним новим досвідом, тому це просто неможливо відкинути щось, адже воно вже вкорінилося і є частиною нашого “Я” (але завжди можна попрацювати над тим, щоби змінити щось що нам не подобаєтсья на щось цінне).

Я закінчую редагування своєї книги, тому зараз саме час зробити паузу, перепочити і перегрупуватися в робочому плані – час упорядкувати свої різні проекти, приборкати свою неконтрольовану поштову скриньку, розібратися з безладом файлів на робочому столі мого Mac і набросати кілька нових розкладів і планів у своєму вишуканому блокноті, щоби потішити внутрішнього фаната продуктивності, яким я є.

Велика привабливість усіх таких моментів – як ви знаєте, якщо маєте подібну слабкість до систем ефективної ефективності – полягає в обіцянці почати все з чистого аркуша. Невисловлена надія полягає в тому, що ви не просто зміните кілька речей на краще, а повністю порвете з минулим. Ви перезавантажите своє життя, назавжди залишите позаду безлад і прокрастинацію і відтепер будете робити все по-іншому.

Як ви, мабуть, розумієте, це жахливий підхід для досягнення справді тривких і надійних змін в собі. Що справді потрібно, так це невеликі і досяжні цілі та відданість поступовому прогресу («маленькі перемоги»), а також готовність стикатися з невдачами, коли щось йде не так на шляху до вдосконалення. Іншими словами: «початок з чистого листа» — це форма перфекціонізму, і, як і у випадку з усіма формами перфекціонізму, рішення полягає в тому, щоб трошки підзабити і змиритися з тим, що факапи всерівно траплятимуться і не все йтиме за тим чудовим планом, який ви собі намалювали в голові.

Розуміння цього в мене насправді вже було багато років. Але тільки нещодавно я зрозумів глибший сенс цього, який полягає не просто в тому, що нові починання не працюють так, як передбачалося, а в тому, що справді “нових” починань взагалі не буває. На відміну від кліше з книг про самодопомогу, нам, перфекціоністам, потрібно навчитися не тому, що ми, ймовірно, зазнаємо невдачі. А тому, що ми вже зазнали невдачі, повної і непоправної.

Це може здатися неймовірно депресивним, але оскільки насправді це фантастична новина, сподіваюся, ви дозволите мені роз’яснити.

Ви вже зазнали невдачі

За нашими спробами змінити себе майже завжди стоїть бажання відчувати контроль. Ми хочемо поставити себе в позицію домінування над своїм життям, щоб нарешті відчути себе в безпеці, що в нас все під контролем і що ми більше не є такими вразливими до подій. Але як би ви на це не дивилися, такий контроль є ілюзією. Він передбачає здатність якось відсторонитися від свого життя або вийти за його межі, чого, очевидно, ніколи не можна зробити, бо ви і є своїм життям.

Це означає, по-перше, що мрія перфекціоніста про те, щоб дійти до смертного одра з ідеальним списком досягнень, не тільки вкрай малоймовірна, але й з самого початку приречена на провал, тому що (якщо насипати метафор) роки, що людина вже прожила, є минулим (а вже все, минуле вже сплавляється по Дніпру(мем про рубістів)). Весь час, який ви вже змарнували, люди, яких ви розчарували, можливості, якими ви не скористалися, – все це вже сталося і фарш не можна провернути назад.

Це також означає, що людина, яка намагається залишити минуле позаду, почавши все з нуля, є людиною, яка є цим минулим і яка повністю ним сформована. “Я”, яке ви прагнете змінити, є тим самим “Я”, що здійснює цю зміну, – тож ви подібні до барона Мюнхгаузена, який намагається витягнути себе з болота, тягнучи себе за волосся. Ви ніколи не зможете почати життя заново, бо ви вже застрягли в цьому житті; немає пролому в інший вимір до іншого “Я”, в яке можна просто переступити, в якому все буде інакше і краще.

Причина, чому насправді це чудовий момент свободи для будь-кого, хто має хоч найменший натяк на перфекціонізм, полягає в тому, що це означає, що ви можете відмовитися від виснажливої боротьби з самим собою за все хороше і проти всього поганого, щоб натомість направити своє життя в новому напрямку. Ви можете відмовитися від надії одного дня знайти ідеальну систему управління часом – або ідеальні стосунки, роботу, сусідство тощо – і розслабитися в неминучому хаосі та безладі того, що у вас є.

І тоді – коли ви приймаєте свою спражню реальність, що є тут і зараз, не зациклюючись на фантастичній альтернативі – ви раптом виявляєте, що можете почати працювати над справжніми конкретними покращеннями тут і зараз, не обтяжуючись пошуком досконалості. На моєму досвіді, це єдиний спосіб, яким особисті зміни дійсно відбуваються: спочатку усвідомити, що це завжди питання перебудови корабля посеред океану, внесення коректив у своє життя поки воно триває як є, а не в ілюзії, що можна відмотати назад чи обміняти на інший старт.

Американський вчитель дзен Джон Таррант каже: «Свобода, пробудження і безстрашність зводяться до простого: «Зупинись на хвилинку, а що, якщо це саме той момент?» Коли я чую такі заклики жити зараз, в цей момент, моя схильність до “початків з чистого листа” здатна перетворити їх на перфекціоністські плани: «З завтрашнього ранку я буду медитувати щодня і стану людиною, яка живе в даний момент!» Але Таррант не говорить про те, що ви повинні жити від завтра. Він говорить про те, що це саме от прям зараз, з усіма його огидними недоліками — завданнями, які залишаються невиконаними, безладом, який не прибрано, величезними вадами характеру, які все ще не виправлено. І це насправді єдиний момент, де я справді можу сподіватися зробити щось значуще.

Щоб отримувати публікації, як тільки вони стануть доступними, підпишіться на мою розсилку The Imperfectionist.

Насправді якщо у вас добра англійська, то я рекомендую краще читати і підписатися на самого автора вище, бо він класно пише і в нього є й інші добрі есе, але якщо мій варіант вам припав до смаку, то також запрошую підписатися на мою розсилку куда я жмав де я раз на тиждень ділюся подібним контентом, що припав мені до смаку.

1. Оскільки оригінальний заголовок поста з анлійської перекладається доволі кострубатим [Не існує такого поняття, як «новий початок»], який мені здається не дуже передає суть есе, то вирішив додати дрібку креативу в назві і мій варіант є рефреном до крилатої фрази Lasciate ogni speranza, voi ch’entrate з Божественної комедії Данте Аліг’єрі в перекладі М.Стріха. (1992) Надії збавтесь, як сюди ступили. ↩︎