27 нотаток про дорослішання

Універсальне явище, але таке, дивненьке

Джерело: 27 Notes On Growing Old(er)

1. Вілл Сторр, автор і колега по Substack, нещодавно написав про свою «кризу ідентичності середнього віку». Під час читання мене вразило, як рідко люди, особливо чоловіки, визнають, що старіння може бути важким. У другій половині життя від нас усіх очікують, що ми будемо говорити, які ми щасливіші, ніж у наші непевні двадцяті, як ми не проміняли б своє нинішнє місце з молодшим «я», о ні, навіть за великі гроші. Хм. Іноді я так і відчуваю, але не завжди. Іноді старіння здається прокляттям, яке лише трохи пом’якшується усвідомленням, що це прокляття є загальним.
2. Будьмо чесними: після певного віку — 35? 40? — старіння стає психологічним випробуванням. Як може бути інакше? Адже з кожним роком ми стаємо трохи слабкішими, дурнішими і потворнішими.
3. Дозвольте мені підсумувати наукові дані про те, як старіння впливає на фізичні та розумові здібності: всі лінії на графіку спрямовані вниз. Ми можемо уповільнити це стрімке зниження, але не зупинити його. Диво полягає в тому, що більшість з нас не божеволіє від цього знання. Ми повинні привітати себе з силою нашої стійкості, з нашою героїчною витривалістю перед обличчям негараздів — в той час як для себе тихо визнаючи, що ми покладаємося на певне самонавіювання, щоб вижити.
4. Американський поет Джордж Оппен сказав мою улюблену фразу про старіння: «Яка дивна річ трапилася з маленьким хлопчиком».¹ Мені подобається, як це викликає суб’єктивність здивованої дитини, спійманої в старечому тілі; хлопчика, який дивиться на свої зморшкуваті руки і дивується, що ж це таке відбувається.
5. Одна з найдивніших речей у процесі старіння в середньому віці, як знають ті з вас, хто перетнув 40-річний рубіж, — це його нерівномірність. Старіння не відбувається поступово і рівномірно, даючи вам час пристосуватися. Воно заколисує помилковим відчуттям безпеки, а потім стрімко наздоганяє, застаючи вас зненацька. Це як опинитися в іншому світі і питати себе: як я вбіса тут опинився?
6. Фізик Майкл Нільсен розповідає, що польсько-американський математик Станіслав Улам сприймав своє життя як чітко розділене на дві половини: «У першій половині він завжди був наймолодшим у групі. У другій половині він завжди був найстаршим. Перехідного періоду не було». Перехідного періоду ніколи не було. ^{[боже, яка ж це люта правда, спочатку ти приходиш до компанії і всі кажуть “тю, так ти найменший серед купи людей тут”, а далі ти змінюєш роботу і бамц, довкола всі люди, які ніби вчора тільки школу скінчили]}
7. Я думаю, що люди, які досягли великого успіху на початку своєї кар’єри (що не є моєю проблемою), відчувають це гостріше за інших. Коли ти завжди наймолодший у кімнаті, природно будувати всю свою ідентичність навколо своєї ранньої солідності і зрілості. А потім раптом — і це правда відбувається раптово — ти вже не наймолодший. Ти один із тих старичків старожилів. То хто ж ти, в біса, тепер?
8. До речі, є зерня істини в словах Френка Сінатри з епохи гурту Rat Pack² про те, що він жаліє тих, хто не вживає алкоголь, бо коли вони прокидаються вранці, вони знають, що це найкраще, що вони відчуватимуть протягом усього дня. Що стосується темпу життя, то, можливо, не варто починати жити “правильно” занадто рано. Якщо вам двадцять з чимось, то, мабуть, не варто надто багато тренуватися чи надто здорово харчуватися, бо якщо ви будете у відмінній формі в 30, то далі вас чекає лише занепад, суцільний занепад. А якщо ви почнете вести здоровий спосіб життя пізніше, то, принаймні деякий час, зможете відчувати себе на вершині успіху.
9. Коли вам двадцять, то говорячи «близько трьох років тому» ви зазвичай маєте на увазі спогади, які ви можете лише туманно розташувати на часовій шкалі ^{(ну десь ніби недавно)}. Потім у якийсь момент ви раптом чуєте, як говорите «близько двадцяти років тому». І ви чуєте, як говорите це знову і знову. Про речі, які відчуваються так ніби були три роки тому.
10. Є ессе, яке в мене вкрай часто зринає в голові — «Плававець» Джона Чівера (пізніше екранізоване). Це сяючий сонячни полудень у північній частині штату Нью-Йорк у 1960-х роках. Заможні мешканці Вестчестера сидять у своїх садах і потягують коктейлі. Недді, крепкий чоловік середнього віку, вирішує що час рухатися додому з вечірки і вирушає “пливти” через басейни своїх сусідів, просто для забави. Поки він переходить від одного басейну до іншого, де зупиняється випити і потеревенити, хмари згущуються і загальна картинка і настрій темніють. Він відчуває, що сусіди, які раніше були дружніми, ставляться до нього з тепер незрозумілою ворожістю і жалістю. Збентежений, він нарешті добирається до свого будинку, але виявляє, що він порожній і закинутий. Ми відчуваємо, що за той час, який Недді витратив на те, щоб “проплисти” кілька басейнів у легкому алкогольному тумані, минули цілі роки, навіть десятиліття. Ми також відчуваємо, що Недді якимось чином надломлений — що він сам себе до цього довів. Я не надломлений, ще ні, але здивування Недді мені близьке. Я вирушив в подорож лише кілька хвилин тому. Сонце ще високо в небі.
11. Однією з причин, через яку старіння може здаватися різким і нерівномірним, є розбіжність між тим, наскільки ми себе відчуваємо, і тим, скільки нам насправді років. Часто можна почути, як люди кажуть: «Всередині я все ще відчуваю себе молодим». Спокусливо відмахнутися від цього як від беззмістовних балачок, але насправді це часто правда, і це одна з найдивніших речей у старінні. Нейробіологи використовують термін «пропріоцепція» для опису інтуїтивного відчуття людини щодо власного тіла в просторі — положення рук, руху ніг. Якщо воно погіршується, ви не можете контролювати свої дії без свідомих зусиль. Я думаю, що існує свого роду пропріоцепція віку, яка з якихось таємничих еволюційних причин вимикається приблизно у віці 40 років. Коли вам 18, ви відчуваєте себе на 18, коли вам 35, ви відчуваєте себе на 35, а от коли вам 53, ви відчуваєте себе… на 35. Ви постійно мусите балансувати між тим на скільки років ви себе відчуваєте і реальним віком, нагадуючи собі, що ви вже не та раніша людина, і докладати зусиль, щоб поводитися відповідно (можливо, вам не слід їхати кататися на лижах або випивати шість кухлів пива, а тим більше робити і те, і інше заразом). Будучи молодою людиною при розмові зі старшою варто пам’ятати, що вона, можливо, на якомусь рівні вірить, що вона того ж віку, що й ти. Багато таких розмов є асиметричними: молодша людина завжди усвідомлює різницю у віці, а старша — не дуже.
12. Наукових досліджень того, як ми “відчуваємо” свій вік проведено поки замало, але деякі все ж є. Є дослідження, що показує, що у людей старше 70 років різниця між тим як відчувається вік і реальним становить в середньому 13 років. Так, 73-річна людина зазвичай відчуває себе на 60. Але дослідження також показує, що з віком ця різниця зменшується, оскільки тіло все голосніше нагадує про сувору реальність. Я все ж думаю, що тут є багато варіацій. Оголошуючи про свій вихід на пенсію з Berkshire Hathaway у віці 94 років, Уоррен Баффет сказав інтерв’юеру, що ніколи не відчував себе старим, поки не перетнув 90-річний рубіж. А потім раптом відчув.
13. Іноді я зустрічаю когось, кого не бачив років з двадцять, або просто бачу фотографію, і на мить відчуваю шок від того, як вони постаріли. А потім майже відразу усвідомлюю, що я ж теж постарів. Як тільки ми починаємо розмовляти, я про це забуваю, але цей момент є проблиском подвійної гри, в яку грає наш мозок. У романі Пруста «Віднайдений час» оповідач опиняється в кімнаті, де сидять люди похилого віку, яких він не впізнає, поки не розуміє, що це його друзі, які постаріли, як і він:
    І тоді я зрозумів, що таке старість — старість, яка з усіх реальностей, мабуть, є тією, про яку ми найдовше продовжуємо думати як про щось чисто абстрактне, дивлячись на календарі, датуючи листи, бачачи, як одружуються наші друзі, а потім і діти наших друзів, не розуміючи, чи то зі страху, чи з ліні, що все це означає, аж до того дня, коли ми бачимо силует, якого не впізнаємо, як силует М. д’Аргенкура³, і розуміємо, що живемо в новому світі; до того дня, коли онук одного з наших друзів, молодий чоловік, якого ми інстинктивно вважаємо рівним собі, посміхається, ніби ми з нього глузуємо, бо для нього ми завжди були схожі на дідуся…
14. Минулого року я пішов подивитися «Генріха IV, частина 2» з Іеном Маккелленом у ролі Фальстафа. В одній із сцен, які Шекспір використовує як комічний інтерлюд від основної дії, Фальстаф відвідує суддю Шеллоу в його заміській садибі. Фальстаф і Шеллоу були друзями в молодості. Перед іншими Шеллоу хвалиться бурхливими часами, які він і Фальстаф провели в молодості, тим, як вони весело проводили час. Фальстаф дистанціюється від ностальгічних перебільшень Шеллоу, хоча не може не відчувати легкої туги («Були часи коли ми часто чули опівнічний дзвін, майстре Шеллоу»). Серед комедії чоловічого марнославства є й нотка бентежного смутку. Шеллоу запитує, чи «Джейн Найтворк^{[Jane Nightwork]}» (гра слів у прізвиську) ще жива. «Вона жива», — відповідає Фальстаф, коротко нагадуючи, що вона ніколи не любила Шелоу. Не збентежений, Шелоу продовжує:
    
    ШЕЛОУ: Вона тоді була bona roba. [Красуня]. Як вона? Добре тримається?
    ФАЛЬСТАФ: Стара, стара, майстре Шелоу.
    ШАЛЛОУ: Ні, це зрозуміло, вона мусить бути стара. Інакше й бути не може.
    
    У виставі, яку я бачив, Шаллоу промовив останню репліку («Ні…») повільно, з силою одкровення. Він усвідомлює, що Джейн Найтворк уже не та людина, яку він пам’ятає, так само як і він сам змінився та постарів.
15. Мудрість вважається великою компенсацією за старіння. І хоча ваші коліна вже звучать так, ніби ви відкриваєте сейф, коли ви нахиляєтеся, і ви не можете випрямитися без «уф», ви принаймні можете насолоджуватися глибиною свого розуміння і знань про людську природу. Ну, і так і ні. Це правда, що ми накопичуємо знання (і якщо ми дуже стараємося, то більше, ніж забуваємо). Це правда, що ми відчуваємо повторювані шаблони, які складають значну частину людського досвіду, і чіткіше бачимо можливі помилки (от чи робимо ми їх чи ні — це вже інше питання звичайно). Але є й протидіючі сили. Світ змінюється швидше, ніж ми готові до цього, що підпорчує наше таке чудове вміння для виявлення шаблонів. Ми безперервно займаємося самообманом; ми ніби згладжуємо випадкові перепитії життя в історії, які дають нам контроль над власною долею (саме про це насправді йдеться у вірші «Необрана Дорога ⁴»). Ми також стаємо більш ледачими, більш зацикленими на своїх звичках, більш догматичними, менш схильними ставити під сумнів свої припущення. Якщо ми не будемо обережними, наша «мудрість» зробить нас дурними. Більшість когнітивних порушень є наслідком наших власних дій.
16. У квазінауковому дослідженні «мудрості наприкінці життя» дослідники опитали людей, які знали, що помирають, переважно літніх людей. Ці інтерв’ю дали такі кришталево чіткі висновки, як: «Я думаю, що ви будете мудрішими, якщо будете співчутливими та милосердними». Вірно. «Мудрість означає бачити життя таким, яким воно є». Змушує замислитись.
17. Люди, які знають, що наближаються до “кінцевої”, не мудріші за решту з нас, вони просто ще більше обманюють себе, ніж ми. Нещодавно я слухав інтерв’ю з підприємцем і гуру самодопомоги Алексом Хормозі. Мені сподобалося, що він сказав про ті «печалі на смертному одрі», які перетворюються на милі проповіді — якби я зупинився, щоб понюхати троянди, якби я бачив своїх дітей частіше і так далі: «Людська природа така, що ми хочемо всього, і ми не готові йти на компроміси… «печаль на смертному одрі» зазвичай має упередження, що ми хотіли б інший шлях — шлях, яким ми могли б піти — не враховуючи ціну, що треба було б заплатити за цей інший шлях. Тому вони кажуть: «Ей, я був дуже успішним і зробив усі ці речі, але знаєш, я б сьогодні віддав усе, щоб мати свою сім’ю». Це як, ну так, але ти цього не зробив, бо ти насправді обрав шлях, яким йдеш, і не був готовий цього зробити. Те, що ти зараз кажеш, це значить тільки те, що ти хочеш усе й відразу. Звісно. Як і всі»^{[Хочу все і одразу, маю ніхуя і ніколи]}.
18. Часто кажуть, що вік – це лише цифра, але ж цифри мають велике значення. Ця цифра буквально дає вам приблизне уявлення про те, де ви знаходитесь на шляху між народженням і смертю. Я лише кажу, що, можливо, вам варто це пам’ятати.
19. Чи слід поводитися відповідно до свого віку? Так, якщо це означає елегантне і креативне пристосування до нього. І ні, якщо це означає надмірне прагнення продемонструвати авторитет і соліднісь чи або, ще гірше, поводитися як людина, яка зневірилася в житті⁵.
20. «Щоб народитися, ваше тіло укладає угоду зі смертю, і з цього моменту все, що воно намагається зробити, — це обдурити її» – Луїза Глік. Я не впевнений, що вона мала на увазі, але для мене це звучить оптимістично. Усі наші біологічні процеси — загоєння ран, боротьба з інфекціями, відновлення пошкоджених клітин, підтримання гомеостазу — по суті є спробами тіла перемогти систему. Іноді я чую, як люди критикують фанатиків фітнесу, кажучи, що вони намагаються заперечити смертність. Ну, без сумніву — у цьому вся суть. Ми обманюємо ентропію з моменту народження. Кожен організм, включаючи вас, є повстанням — організованим бунтом — проти фундаментального прагнення Всесвіту до безладу. Коли у вас такий невблаганний ворог, я вважаю, що обманюватись — це нормально. Насправді це героїчно. Всесвіт хоче, щоб ми стали пилом, і зрештою досягне своєї мети. Залишатися життєздатними якомога довше — це чудовий акт опору і боротьби.
21. Є інтерв’ю з Міком Джаггером, коли йому було 58 років, в якому він набагато терплячіший, ніж міг би бути, тоді як голландський інтерв’юер натякає, що він занадто старий, щоб бути рок-співаком. Джаггеру зараз 81 рік, і він досі збирає стадіони. Джаггер, Маккартні та інші представники їхнього покоління десятиліттями терпіли глузування за те, що не «поводилися відповідно до свого віку». Зараз вже мало хто продовжує так глузувати. Завдяки своїй впертій наполегливості вони змінили наше уявлення про значення цього виразу.
22. Джаггер і Маккартні майже ніколи не зважають на оці закиди на основі їх віку. Вони, як правило, не роблять вкидають тих жартів-не-жартів на кшталт «Я просто старий дід», які решта з нас починає робити з того моменту, як нам виповнюється 30. Я думаю, що це може бути пов’язано з тим, що вони майже безглуздо чудово і добре проводять час у свої вісімдесят+. Вони досконало грають у подвійну гру: одночасно усвідомлюючи свій вік і не звертаючи на нього уваги.
23. Вік — це час, поділений на досягнення. Досягнення бувають різних видів: написання пісні «Blackbird», створення сім’ї, заснування бізнесу, допомога комусь у скрутній ситуації — все, що виходить за межі вас самих і залишається після вас. Якою б не була форма досягнення, чим більше ви досягаєте, тим молодшими ви є (відносно цієї значущої цифри).
24. Кожного разу, дивлячись у дзеркало, нагадувати собі про своє старіння — це в чомусь жостоко, але принаймні це вчить вас приймати те, що ви не можете контролювати. Це сувора духовна практика.
25. Кожного дня сьогодні ти наймолодший, яким коли-небудь будеш. Це банальне кліше, але також і незаперечний факт, який ми майже не можемо насправді оцінити ніяк достатньо точно, окрім як у ретроспективі. Ми повинні пробувати. Ми можемо вирішити не старіти, але альтернатива набагато гірша. Як і лікування кореневих каналів та демократія, старіння є найменш поганим варіантом.
26. У ньому також є комічний момент, хоча це комічність у стилі британських ситкомів, де герої потрапляють у безвихідну ситуацію, а сміх є втішним призом.

Яка дивна річ може трапитися з маленьким хлопчиком чи дівчинкою! Пізні автопортрети Рембрандта так добре передають ці відчуття. Вираз його обличчя: роздратований, розвеселений, здивований, зухвалий. Ось моє обличчя. Не дуже гарне, правда? Але це єдине, що у мене є.

Footnotes:

1. Це не з вірша — це була репліка, яку він сказав Полу Остеру. ↩︎
2. Rat Pack – Rat Pack була неформальною групою співаків, яка в своєму другому складі зрештою знімалася в кіно і виступала разом у казино Лас-Вегаса. Вона виникла наприкінці 1940-х — на початку 1950-х років як група друзів із шоу-бізнесу, таких як Ерол Флінн, Нат Кінг Коул, Міккі Руні, Джуді Гарленд, Френк Сінатра та інші, які випадково зустрілися в будинку Гемфрі Богарта і Лорен Бакалл у Голмбі-Гіллз. У 1960-х роках до складу групи входили, серед інших, Сінатра, Дін Мартін, Семмі Девіс-молодший, Джої Бішоп і (до сварки з Сінатрою в 1962 році) Пітер Лоуфорд. Вони разом виступали на сцені та знімалися у фільмах у 1950-х і 1960-х роках, зокрема у фільмах «Одинадцять друзів Оушена» та «Три сержанти»; після виключення Лоуфорда вони знялися у фільмі «Робін та 7 розбійників» з Бінгом Кросбі в ролі, яка мала бути роллю Лоуфорда. Після смерті Богарта Сінатра, Мартін і Девіс вважалися провідними членами групи. ↩︎
3. М. д’Аргенкур, колись владний бельгійський посол, більше не виглядає таким загрозливим. ↩︎
4. НЕОБРАНА ДОРОГА (в перекладі В.Кикотя)
   Розбіглись дороги дві в жовтому лісі,
   Але обома йти, даруйте, — не змога,
   Та мандрам я вірний не як лише втісі,
   То ж довго й стою, дивлячись, як в підліссі
   У даль позміїлася перша дорога.
   Пізніше на іншу я кидаю оком,
   Спокуса на неї ступити ще більша,
   Тому, що вона трав’яниста й широка,
   А в тім, це, напевно, здалось ненароком,
   Бо й перша дорога ніскільки не гірша.
   Обидві почили однаково в тиші,
   Нетоптаний лист по них килимом слався;
   О, я першу для іншого разу облишив,
   Й можливе збігання шляхів допустивши,
   Назад повернутись я не сподівався.
   Про це розкажу я з глибоким зітханням
   Колись, як стече вже немало водиці:
   Розбіглись дороги, і я на світанні
   Менш ходжену вибрав опісля вагання,
   У тому лише і була вся різниця.
   ↩︎
5. Я в своём познании настолько преисполнился, что я как будто бы уже сто триллионов миллиардов лет проживаю на триллионах и триллионах таких же планет, понимаешь, как эта Земля. Мне уже этот мир абсолютно понятен, и я здесь ищу только одного: покоя, умиротворения и вот этой гармонии от слияния с бесконечно вечным. ↩︎