Світобудування в цьому шаленому світі

Про виклики, пов’язані зі створенням здорових онлайн-просторів

Оригінал: World Building in a Crazy World (2009)
Автор: Jonathan J. Harris

World Building in a Crazy World — це серія віньєток про стан цифрового світу у 2009 році(хехе-нот-хехе з того, як насправді краще не стало і все й далі котиться в тартарари).

Наша цифрова криза

Інтернет спричиняє масову гомогенізацію людської ідентичності, роблячи нас усіх однаковими.

Ми користуємося тими самими інструментами й соціальними мережами, втискаючись у ті самі шаблони, створені компаніями, щоб максимізувати кількість переглядів сторінок і прибутки.

Більшість онлайн-досвідів, як фастфуд, робляться дешевими, простими й такими, що викликають залежність: вони апелюють до нашого голоду за зв’язком, але рідко дають справжнє насичення і задоволення. Запакований у блискучу обгортку цифровий мотлох соціальні мережі роздають нам безкоштовно, а ми жадібно ковтаємо його, мов діти, яким дали відра цукерок з рекламою на кожній обгортці.

Ці досвіди не чутливі ані до окремої людини, ані до людської спільноти загалом — лише до переглядів сторінок і зростання (у корпоративному, а не особистому сенсі).

Символічно, що ці компанії називають своїх клієнтів «користувачами».

Заповнюючи одні й ті самі поля, відповідаючи на одні й ті самі запитання та виражаючи себе тими самими безликими способами, ми можемо думати, ніби це зближення ідентичностей — добра річ, що веде до якоїсь глобальної єдності чи масової емпатії. Але справжня емпатія народжується не з примусу всіх бути однаковими, а з того, щоб допомогти людям цінувати свої відмінності.

Наші онлайн-інструменти чудово працюють на ширину охоплення (сотні друзів, тисячі твітів), але погано — на глибину. Ми дедалі більше живемо поверхневим життям, зводячи стосунки до карикатур, а власні особистості — до рекламних щитів, мчачи вперед зі швидкістю 1000 миль на годину.

Ми міняємо саморефлексію на зайнятість, об’їдаємося нею й тонемо в ній, не помічаючи насильства цієї зайнятості, яке чинімо самі проти себе — і на свій страх і ризик.

Останні 100 років — від листів до телефонів, факсів, електронних листів, чатів, SMS і твітів — комунікація ставала коротшою і швидшою, але ми наближаємося до граничної швидкості.

Сумніваюся, що існує ще коротший спосіб спілкування, ніж твіт, хіба що ми почнемо бурчати одне на одного односкладовими звуками або спілкуватися мовчки, мозок до мозку. Короткі жести комунікації можуть бути прекрасними, але можуть бути й поверховими. То що буде далі? Ми зупинимося на твіті, чи нас раптом потягне в інший бік — до більшої глибини? Я б поставив на друге.

Але навіть якщо нам почне хотітися більшої глибини, ми не можемо втекти в більш примітивний час.

Інерція технологічного зростання надто сильна, щоб ми могли не допустити, аби вона визначила наше майбутнє. Подобається нам це чи ні, наш майбутній світ значною мірою буде цифровим.

Замість того щоб тікати до лісу, ми маємо знайти людське в машині й навчитися його любити. Якщо ми вирішимо, що людського там іще немає — принаймні в тих формах, яких ми очікуємо, — тоді ми мусимо його створити.

Будівничі нашого світу

Цифровий світ, як і світ фізичний, належить усім нам, а не лише компаніям, що нині в ньому панують.

Цифровий світ — це не якась чарівна країна, що розвивається сама собою. Цифровий світ складається з того, що ми там створюємо. Так само, як архітектори визначають ландшафт країни, цифрові архітектори визначають ландшафт вебу.

На відміну від фізичного світу, цифровий світ може вміщувати безмежну кількість світів у світах — світів для кожної людської потреби. Багато людських потреб уже мають відповіді онлайн (хоча досконалість цих відповідей завжди можна поліпшити), але багато інших досі не мають добрих онлайн-відповідей.

Людські потреби, пов’язані з автентичністю, самоосмисленням, глибиною спілкування та справжнім вибудовуванням стосунків, онлайн задовольняються особливо погано (принаймні нині). Можливо, ці потреби взагалі не можна задовольнити онлайн і в усіх випадках потрібен фізичний контакт, але мені здається, що можна — якщо тільки ми спроєктуємо правильні світи, які заохочуватимуть і підтримуватимуть їх. Деякі такі світи, певно, вже існують (справді, веб настільки безмежний, що приклади можна знайти майже для чого завгодно), але навіть якщо вони й існують, то не стали поширеними, а домінантний вектор сьогоднішнього вебу не спрямований на задоволення цих потреб.

Сьогоднішній веб більше нагадує одну величезну коктейльну вечірку, сповнену балаканини, пліток і нескінченного “він сказав — вона сказала”.

Його часто називають соціальним вебом, але “балакучий веб” пасував би більше. Так, нині соціального спілкування більше, ніж будь-коли в історії світу, але значна частина цього спілкування — це порожня балаканина. У балаканині немає нічого поганого (і в ній часто ховається краса), але має бути місце і для глибшого, тривалішого спілкування.

Можна заперечити, що люди робитимуть те, що люди й так роблять, а намагатися змінювати людську поведінку — це зарозумілість і дурість. У цьому є правда, але поведінка людей значною мірою залежить від контексту, в якому вони живуть. Люди, що мешкають біля гірськолижного схилу, частіше катаються на лижах, так само як жителі міста частіше ходять у бари. Коли ми проєктуємо простори — реальні чи віртуальні, — ми маємо брати на себе відповідальність за ті типи поведінки, які ці простори, ймовірно, заохочуватимуть.

Ми бережемо наші столиці, собори, музеї, пам’ятники й парки, але хто збудує споруди такого ж масштабу в цифровому світі?

Старі й улюблені галузі, як-от журналістика, видавнича справа та музика, тонуть у цьому цунамі змін. Студенти-журналісти замислюються, чи не варто їм вивчати комп’ютерні науки, щоб не піти на дно. Але їм слід запастися терпінням. Завдання журналістів — робити велику журналістику, а не будувати платформи для її поширення. Вони мають мати змогу довіряти тим, хто будує платформи, що ті створять для них чудові платформи. Але цього ще не сталося — цифровому світові потрібні великі будівничі.

Звертаючись особливо до молодих студентів комп’ютерних наук, мистецтва, архітектури та дизайну, — я б радив вам, уявляючи, ким ви хочете стати, розглянути можливість стати будівничими цифрового світу.

Допоможіть збудувати наше майбутнє цифрове середовище. Будуйте чесно, природно, автентично, красиво, керуючись не переглядами сторінок чи рекламними доходами, а тим, яким цифровий світ має бути у своєму найчистішому, найшляхетнішому сенсі. Створюйте цифрові простори, що живлять душу й дух.

Не залишайте ці проблеми на розсуд сьогоднішніх компаній, адже вони лише закріплять ті самі звички, яких уже набули. Потрібне нове бачення майбутнього вебу — таке, що однаково чутливе і до окремої людської особистості, і до людської спільноти, так само як і саме життя.

Простота

Простота нині в моді, її зробили популярною компанії на кшталт Apple і Google. Але про неї варто сказати кілька речей.

По-перше, простота й мінімалізм не є тотожними, хоч їх часто й змішують. Мінімалізм — дитя простоти, але в простоти є й інші діти, найуніверсальніший із яких — органічна, або природна, простота. Природа складніша за все, що тільки може уявити людина, але вона рівно настільки складна, наскільки це потрібно, і ні на йоту більше, а отже, вона проста. Як сказав Ейнштейн: “Робіть речі настільки простими, наскільки це можливо, — але не простішими”.

Я захоплююся мінімалізмом як мистецьким напрямом. Дональд Джадд, його засновник, — один із моїх улюблених художників, а Марфа, Техас, містечко, яке він сформував за власним образом, — одне з моїх улюблених містечок. Але в контексті світобудування мінімалізм може бути небезпечною догмою. Якщо йому не чинити опору, він може привести до однакових естетичних рішень для дуже різних проблем і ситуацій, створюючи нудний, бездушний ландшафт.

В архітектурі природний, прив’язаний до місця підхід Френка Ллойда Райта протистояв гучному голосу міжнародного модернізму, що обожнював геометрію й універсальні пропорції та штампував безликі скляні коробки для кожного проєкту, незалежно від контексту. Ця жорстка відданість мінімалізмові залишила нам похмурі корпоративні ландшафти багатьох сучасних міст. В інтернеті така відданість мінімалізмові залишила нам похмурий однорідний ландшафт соціального вебу, де головні сайти всі виглядають і поводяться більш-менш однаково, заохочуючи й породжуючи ті самі типи поведінки.

В архітектурі базова риса — матерія, а базова потреба — прихисток. Онлайн базова риса — взаємодія, а базова потреба — зв’язок. Однорідність сучасної архітектури стосується естетики. Однорідність вебу стосується поведінки.

Коли ми будуємо інструменти (такі як Google чи Wikipedia), мінімалізм має чимало сенсу. Але коли ми будуємо світи, у яких житиме наше цифрове “я”, мінімалізм швидко придушує нашу індивідуальність і веде до тихих, безбарвних, недиференційованих ландшафтів на кшталт торговельних центрів, корпоративних офісних парків і багатьох сьогоднішніх соціальних мереж. Будуючи світи, слід зазвичай уникати мінімалізму заради самого мінімалізму.

І насамкінець, є різниця між простотою, що ґрунтується на звичності, і простотою, що ґрунтується на універсальних істинах. Лемінгоподібна естетична конформність сьогоднішнього цифрового світу має більше спільного з першим. Справжня простота народжується не з наслідування, а з розуміння. Деякі ситуації підкажуть мінімалістичний підхід, але інші — ні. Наші цифрові світи мають відчуватися такими, що підтримують життя, — а не просто геометрію.

🟠 Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

Мова

Світам потрібні мови, щоб функціонувати. Мова — це, по суті, система для вираження ідей. Хороша мова лаконічна, надзвичайно виразна й інтуїтивно зрозуміла в освоєнні.

Є очевидні мови, як-от англійська, іспанська та мандаринська, а є менш очевидні мови, як-от кіно, фотографія, музика, танець, HTML, Flash і Java.

Коли світ змінюється, інколи потрібна нова мова, щоб упоратися з цією зміною. Наприклад, телеграф породив азбуку Морзе, літаки — сигнали управління повітряним рухом, а комп’ютери — машинну мову, C++, Java та багато інших.

Створюючи світ, вам треба вирішити, якою мовою ви користуватиметеся. Іноземні романісти й кінематографісти давно стикаються з цим питанням, зважуючи комфорт письма рідною мовою проти ширших можливостей аудиторії, якщо писати англійською. В онлайні все не інакше. Якщо ви використовуєте Java або Flash замість HTML, ви зможете будувати складніші світи, але ваша аудиторія, ймовірно, буде меншою.

Вам треба вирішити, чи хочете ви створювати опери, що глибоко зачеплять кількох людей, чи народні пісні, які розійдуться далеко й широко.

Ви можете вирішити, що жодна існуюча мова не здатна задовольнити потреби вашого світу, і тоді оберете шлях творця мови, що має власні виклики.

Або ж ви можете вирішити, що достатня мова існує, але ви ще її не знаєте, і тоді оберете шлях того, хто вивчає мову. Якщо ви оберете цей шлях, пам’ятайте: є різниця між вивченням мови та реальним використанням цієї мови, щоб щось сказати, а сказати щось — набагато важливіше (і складніше).

Не застрягайте, як школяр, без кінця вправляючись у граматиці й вивчаючи лексику, але так і не написавши поеми, п’єси чи роману.

Спецефекти

У кіно нам добре знайоме поняття спецефектів. У сучасному онлайн-світі спецефекти — це, наприклад, звук, анімація, рух, а також певні види інтерактивності й нашарування.

Я вважаю спецефектом будь-яке необов’язкове відхилення від сутнісної простоти.

Коли творець не обмежений своїми інструментами, він мусить сам обирати собі межі. Він може бути схожим на пустельного відлюдника, який живе на рисі, або на товстуна на шведському столі без обмежень.

Я бачу певну непристойність у нестримних спецефектах.

Спецефекти не є суцільним злом, і кілька вдало підібраних ефектів, використаних помірно й з доброї причини, справді можуть оживити світ.

Думки

Коли я жив у Брукліні, мені було важко мати думки. Коли доводиться постійно зважати на стільки перспектив і нових відомостей, щирі переконання здаються безглуздими. Як я міг мати тверду позицію щодо воєн в Афганістані чи Іраку, щодо зміни клімату, Великого вибуху або абортів, якщо міг так само легко обґрунтувати обидві сторони?

Але те, що ви не можете мати думки щодо всього, не означає, що ви не можете мати думок щодо чогось. Є речі, які ми знаємо напевне. Вони можуть бути дрібними — як ставитися до батьків, як вирощувати помідори, як будувати дім. У кожного з нас є кілька таких речей. Почніть із них, міцно тримаючись на ногах, і подивіться, що ви відчуєте. Потім зробіть кілька маленьких кроків, доки не дістанетеся місця, яке й досі здається твердим, але де більше нікого немає. А тоді спробуйте створити щось прекрасне з того, що бачите.

Якщо ви можете знайти місце, де ви зовсім самі, зазвичай це добре місце, щоб бути.

Переконання

У наші дні мати переконання немодно, значною мірою тому, що ми поклоняємося науці й не любимо поклонятися більше ніж одному богу. Дехто вірить лише в те, що може довести, і любить глузувати з таємниці, бо таємниця — це те, чого вони не розуміють, а те, чого вони не розуміють, їх лякає.

Науковці мають плекати таємницю, адже вона уособлює потенціал науки, тимчасово заповнюючи проміжок між знанням і можливістю. Без таємниці не було б жодних сміливих гіпотез для перевірки й жодних дивних нових світів для дослідження. Наше майбутнє приховане в таємниці, і ми ігноруємо її собі на біду.

Я вірю в таємницю й загалом зберігаю відкритість навіть до її найсміливіших припущень. Таємниця може бути цінним інструментом для створення робіт, особливо якщо ваша праця менше про те, яким світ є нині, і більше про те, яким світ колись може стати.

Ідеї

Щороку на конференції, куди люди їдуть по натхнення, щоб дізнатися останні меми й ужити найсвіжіший жаргон, витрачаються мільйони доларів. Вони стоять у фойє готелів, п’ють бутильовану воду й обмінюються візитівками. Вони дивляться, що роблять усі інші, й намагаються зрозуміти, як застосувати побачене до власної справи. Такі конференції породжують те, що я називаю «міськими ідеями».

Міські ідеї пов’язані з певним моментом у часі, із середовищем, рухом, чужою працею, тим, що кажуть критики, або з тим, що відбувається в духу епохи. Міські ідеї зазвичай блискучі, сексуальні, розумні й спритні, як люди, що живуть у містах. Міські ідеї часто є поступовими вдосконаленнями — маленькими кроками вперед, зазвичай у відповідь на те, що робить ваш сусід, або на те, що ви щойно прочитали в газеті. Міські ідеї, як і міста, модні. Але мода швидко змінюється, тож міські ідеї живуть і вмирають у коротких циклах.

Протилежність міським ідеям — це «природні ідеї», які зумовлюють великі стрибки вперед і часто здаються такими, що з’явилися нізвідки. Ці ідеї походять із природи, самотності й медитації. Вони менше зважають на те, яким світ є, і більше — на те, яким світ міг би й мав би бути.

Наслідування

Багато людей намагаються наслідувати майстрів, якими захоплюються, але це помилка. Як сказав скульптор-мінімаліст Дональд Джадд: «Якщо ви наслідуєте людину, якою захоплюєтеся, то найкраще, на що можете сподіватися, — це стати поганою імітацією тієї людини, якою захоплюєтеся. Замість цього вам потрібно відшукати той самий рівень винахідливості, що й у людини, якою ви захоплюєтеся, і застосувати його в новій сфері».

Якщо вже треба копіювати, копіюйте саме те, що вам потрібно; зробіть із цим щось нове, привласніть це собі й рухайтеся далі.

Наслідування тримає вас в трясовинні вас чужого болота.

Ох, що це не як момент напамʼятати про прекрасне есе Як робити велику справу, яке дуже добре розкриває цю думку

Репутація

Вас знáтимуть за те, що ви робите. Це звучить очевидно, але корисно це усвідомити.

Багато людей думають, що перш ніж робити те, чим вони хочуть прославитися, спершу треба поробити те що “треба”. Проблема в тому, що, щойно вони починають робити те що “треба”, так і не доходять до того, що завжди хотіли робити.

Якщо вам пощастило знати, за що саме ви хочете прославитися (а це дуже складне питання), тоді починайте робити це негайно!

Спочатку, можливо, доведеться працювати ночами й вихідними та йти на певні жертви. Але зрештою, якщо ви робитимете цю справу плідно й красиво, вас знатимуть як людину, яка робить цю справу плідно й красиво. Тоді люди, можливо, найматимуть вас або платитимуть вам саме за цю конкретну справу (а може, на той час вам уже й не буде до цього діла, бо самої роботи вистачатиме як засобу існування).

Діяти наодинці

Якщо ви вирішите діяти наодинці — як митець, як підприємець, як відлюдник — в ізоляції, одноосібно або просто самостійно, то навіть діючи наодинці, дійте від імені інших.

Робіть речі, які роблять життя людей кращим або красивішим.

Це добре для вашої карми, та й світ потребує вас.

Якщо ви робите для світу хороші речі, світ знайде спосіб відплатити вам.

1. 2. 3.

У мене є три головні принципи, які спрямовують мою роботу. Коли я працював у Fabrica в Італії, моїм босом був британець на ім’я Енді Кемерон. Одного дня я захоплено розповідав йому про свої ідеї, а він, поки я говорив, майже нічого не казав. Коли я закінчив, він сказав: «Джонатане, коли ти розглядаєш нову ідею для проєкту, запитай себе, чи зміг би її зрозуміти пересічний італієць».

Я запитав Енді, що він має на увазі.

Він сказав: «Запитай себе, чи зміг би ти пояснити свою ідею одному з тих старих чоловіків, що стоять на площі Синьйорів у неділю вранці. Якщо ти зможеш змусити його зрозуміти й оцінити твою ідею, користуючись лише своєю ламаною італійською та його ламаною англійською, тоді ти натрапив на щось дуже сильне. Якщо не зможеш, можливо, ти натрапив на щось сильне, але твої шанси будуть нижчими».

Урок Енді став моїм першим принципом — кожен проєкт має ґрунтуватися на ідеї, зрозумілій кожному.

Із цього випливали наступні два принципи — кожен проєкт має бути виконаний якомога простіше, а також кожен проєкт повинен містити елемент гри, ностальгії або краси, щоб надати йому людяності й оживити його.

Отже — універсальна ідея, виконана просто, з елементом гри, ностальгії або краси.

Ці принципи є корисними орієнтирами, але вони не догма.

Знайдіть те, що працює для вас.

🟠 Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

🕸 Куди ще можна жмакати

Substack⁠ · Друкарня⁠ · X / Twitter⁠ · Threads⁠ · Telegram · магазинчик вінілу