Недооцінені способи зробити цей світ хоч трішечки кращим

Переклад українською.
Оригінал: Underrated ways to change the world і Underrated ways to change the world, vol. II
Автор: Adam Mastroianni

Багато людей хотіли б зробити світ кращим, але не знають як. Це велика трагедія.

Трагічно це не лише для тих людей, які потребують допомоги, а й для тих, хто може допомогти, бо добрі наміри починають скніти і загинатися, якщо їх не втілювати в дію. Люди з добрими намірами, які залишаються бездіяльними, врешті-решт пливуть за течією і вигадують вишукані ідеології, щоб виправдати свою пасивність — починають вірити, що просто бачити проблеми так само добре, як і розв’язувати їх, або що зробити речі кращими неможливо і тому намагатися було б дурістю, або що кожен смуток у світі — це чиясь чужа провина, а отже й чиясь чужа відповідальність.

Ми застрягаємо на цьому етапі, бо припускаємо, що є лише два шляхи поліпшити світ.

Варіант №1 — піти шляхом високого статусу: розбагатіти, щоб можна було залити проблеми своїми мільярдами доларів, або отримати посаду, щоб заборонити всі погані речі й зобов’язати людство робити всі хороші. Звісно, лише небагатьом щасливцям вистачає влади, щоб справді щось робити, тож більшість людей, які намагаються поліпшити світ через шлях високого статусу, зрештою не роблять цього і опиняються в тому болотці про яке було сказано на початку.

Варіант №2 — піти шляхом високої жертви: продати все, що маєш, і провести життя, заробляючи $7 на годину, щоб драїти туалети в притулку для сиріт. Звісно, лише небагатьом праведникам вистачить святості, щоб жити таким життям, тож більшість людей, які намагаються поліпшити світ шляхом високої жертви, зрештою вирішують, що вони будуть казати іншим, що робити, щоб вчиняти добро чужими руками

Ці шляхи не хибні. Вони просто надто вузькі. Гроші, влада й самопожертва — усе це корисні інструменти в правильних руках, але світ скалічений у найрізноманітніші способи, які не можна заборонити законом, відкупити грошима чи скасувати голодуванням. Коли ми зосереджуємося лише на двох шляхах зробити світ кращим, ми виключаємо майже всіх, залишаючи більшість із нас із чимось на кшталт запору альтруїзму — потяг до добра є, а нічого не виходить.

Я не знаю всіх способів розблокувати до життя наші добрі наміри. Саме тому, коли я помічаю когось, хто змінює світ праведним, менш протоптаним шляхом, я занотовую це в маленький список. Час від часу я зазираю в той список, щоб розширювати свою уяву, і тепер ділюся ним у надії, що він зробить те саме й для вас.

1. БУДЬТЕ ДРУГОЮ НАЙСМІЛИВІШОЮ ЛЮДИНОЮ

Між 2004 і 2016 роками адвокат із Кентуккі витягнув із уряду США 550 мільйонів доларів через фіктивні заяви на інвалідність. Він користувався купленими лікарями, щоб підробляти форми, і корумпованим суддею, щоб ті затверджувати заяви^{(десь щось таке я вже бачив)}.

Шахрайство могло би тривати вічно, якби Дженніфер Гріффіт, помічниця юриста, що працювала в Адміністрації соціального забезпечення, не помітила цієї зухвалої фальшивки. Вона зробила сміливу річ і розповіла про це комусь.

Але ось частина історії, яка мене справді вражає: людина, якій вона розповіла, також зробила сміливу річ — вона вислухала. Подруга й колега Гріффіт Сара Карвер одразу сказала: «Це справді погано, нам треба щось із цим робити». Карвер і Гріффіт роками намагалися викрити аферу Конна, подаючи одну скаргу за іншою, які всі ігнорували, аж поки репортер Wall Street Journal випадково не натрапив на цю історію. Зрештою дует дав свідчення перед Конгресом і в суді. Конн потрапив до в’язниці, як і суддя та принаймні один із куплених лікарів.

Коли вибухає скандал — CEO привласнював гроші, голлівудський продюсер вчиняв сексуальне насильство над людьми, науковець фальшував дані — люди завжди кажуть: «Ого, дивно, що ніхто про це не говорив раніше». Але завжди хтось про це говорить. Вони шепочуться з другом, намагаються підняти це перед своїм босом, пишуть анонімний пост на Reddit про те, що працюють у шахрайській компанії й не знають, що робити. Злочини часто залишаються безкарними не тому, що нам бракує найсміливішої людини, а тому, що нам бракує другої найсміливішої людини — тієї, яка чує викривача й теж починає викривати.

2. НАДДАЙТЕ ПОШТОВХУ ЧОМУСЬ ВАЖЛИВОМУ

Ніхто не чув про Samuel Hartlib, Henry Oldenburg чи The Right Reverend John Wilkins, але без них сучасної науки, можливо, не існувало б.

Десятисекундна історія науки звучить так: приблизно 1200 років люди щось карлючили на полях Арістотеля. А потім одного дня Френсіс Бекон сказав: «Гей, люди, давайте займатися наукою», і всі такі: «Звучить непогано». Але сталося це лише тому, що жменька людей перетворила науку на щось важливе і цікаве загалу.

Гартліб, Олденбург, Вілкінс і їхні друзі засновували товариства, писали памфлети, редагували журнали та навчали учнів. Гартліб надіслав приблизно 25 тисяч листів науковцям-початківцям і винахідникам, дошкуляючи їм вимогою застосовувати свої знання на практиці. Олденбург переконав своїх друзів перестати ховати результати — тоді це була звична практика — і натомість публікувати їх. Вілкінс був другом для всіх і подбав, щоб наука не стала лише англіканською справою чи лише католицькою справою. Якби не він, наука могла б опинитися на боці Англійської громадянської війни, і якби той бік програв, наука могла б на століття завмерти на місці.

Я зустрічаю багато ідеалістів, які вважають, що їм бракує лише грошей, або дипломів, або доступу до важелів влади. Але частіше насправді їм бракує друзів. Лише божевільна людина може дуже довго працювати на самоті. Але з парою приятелів можна трудитися майже вічно, бо це вже не відчувається як каторга. Так виникає те, що економічні історики називають «ефлоресценціями», а Браян Іно назвав «сценіусом» («scene» + «genius»): осередки всього класного. І для цього нам потрібен не лише Френсіс Бекон, а й добрий натовп Преподобних Вілкінсів.

3. КОМУТАЦІЯ (спосіб доставити правильну інформацію правильній людині)

Махзарін Банаї, одна з найвідоміших психологинь сучасності, спочатку планувала стати секретаркою. А потім сталося це:

Я їхала додому з Нью-Делі до Гайдарабада. На великому залізничному вузлі я вийшла з потяга, щоб зайти до книгарні на пероні, де купила набір книжок, який змінив перебіг мого життя. П’ять томів Handbook of Social Psychology (1968), упорядкованих Ліндзі та Аронсоном, продавалися за еквівалент одного долара за кожен.

[…]

Я купила Handbooks через легкий інтерес до їхнього змісту, але здебільшого тому, що це здавалося дуже вигідною покупкою. Коли я дісталася додому через двадцять годин, то вже прочитала один том і з кришталевою ясністю зрозуміла, що саме такій науці я хочу присвятити себе.

Іноді я замислююся: хто поставив ті книжки туди? Handbook — це аж ніяк не легке читання, та й та книгарня навряд чи продавала їх у великих кількостях. І все ж цілий ланцюг людей вирішив, що важливо покласти ці знання на полицю на залізничній станції десь між Нью-Делі та Гайдарабадом — і зробили вони це 40 років тому, коли все в цьому світі було значно складніше.

Я називаю це комутацією: спробою доставити правильну інформацію правильній людині.

Не існує двох людей із однаковою сукупністю зв’язків і тим самим багажем інформації, тож кожен із нас — це комутатор сам для себе, відповідальний за те, щоб маршрутизувати кожен кілобайт до належного пункту призначення. Той, хто вклав Handbook у руки Банаї, був збіса добрим комутатором(хоча може й не підозрював цього).

Інтернет створює враження, ніби комутація — річ застаріла, але насправді вона важливіша, ніж будь-коли. Коли ви маєте миттєвий доступ до безмежної інформації, вам потрібен хтось, хто покаже, з чого почати. А найважливіша інформація й досі захована в людських головах. Якщо ми зможемо розкрити її й спрямувати туди, куди треба, то зможемо перетворювати її на дружбу, шлюби, бізнеси й несподіваних добрих психологів.

4. ХРУСТІТЬ КІСТОЧКАМИ ПАЛЬЦІВ

Ось зразкова наукова стаття:

У дитинстві автора різні шановані авторитети (його мати, кілька тіток, а згодом і теща талдичили йому, що хрускіт кісточками пальців призведе до артриту пальців. Щоб перевірити точність цієї гіпотези, було проведено таке дослідження.

Упродовж 50 років автор хрустів кісточками пальців лівої руки щонайменше двічі на день, залишаючи праву руку як контрольну. Отже, кісточки пальців лівої руки хрустіли щонайменше 36 500 разів, тоді як на правій — рідко й спонтанно. Наприкінці 50 років руки було порівняно на наявність артриту.

В жодній руці артриту не було, і між руками не виявлено жодних очевидних відмінностей.

Люди часто думають, що не можуть займатися дослідженнями, бо не мають величезного магніту, лазера чи шафи, повної реактивів. Але в них є те, чого немає в професійних учених: свобода. Професіонали не можуть робити нічого надто дивного, надто довгого або такого, що викличе підозру в Інституційної комісії з етики досліджень. Такі речі мають відбуватися в підвалі або на задньому подвір’ї, саме тому наведена вище «стаття» насправді є листом до редакції, написаним лікарем із примхи.

Незалежні дослідники можуть досліджувати там, куди інші бояться ступити. Наприклад:

• Багато людей хотіли б схуднути, і багато людей мають безпідставну впевненість щодо того, як це зробити. Потрібен інтернет-дивака, щоб проводити самодосліди над популярними, але неперевіреними гіпотезами на кшталт « може, нам слід їсти більше кокосової олії » або « може, проблема в тому, що ми весь час носимо на собі електричний заряд.»
• Джой Мілн, шотландська медсестра, зрозуміла, що може відчувати запах хвороби Паркінсона у людей. Вона переконала медичного дослідника поставитися до її здібностей серйозно, і тепер дедалі активніше розвиваються зусилля, спрямовані на раннє виявлення Паркінсона за речовинами, що виділяються із людського тіла.
• Оцей хлопець на Reddit стверджує, що вилікував 20-річну мігрень своєї дружини, почистивши систему HVAC(якщо без сложних абревіатур, то просто вентиляційну систему). Якщо хоча б ще одна людина позбудеться головного болю, просто прочистивши повітроводи, це дасть значно більший ефект, ніж пересічна наукова стаття.

(Див. також: Запрошення до таємного товариства))

5. ПУБЛІКУЙ, КОРОЛЕВО

Культура — це все. Якщо наша культура каже, що круто це — ганяти колесо сиру з пагорба, ми це робитимемо. Якщо наша культура каже, що важливо вбиратися в яскравий одяг і обливати людей відрами води, ми робитимемо й це. Якщо наша культура каже, що нам слід використовувати обсидіанове лезо, щоб вирізати людям серця з грудей і приносити їх у жертву богу Уїцилопочтлі, ми зробимо і це. Тож дуже важливо, щоб наша культура була правильною.

Ми поводимося так, ніби культура — це щось, що трапляється з нами, а не щось, що ми всі творимо разом. Колись так і було, звісно. Коли читати й писати вміли лише кілька людей, саме вони й творили всю культуру. Усе це почало змінюватися, коли грамотними ставали дедалі більше людей, але справжні зміни настали тоді, коли майже в усіх з’явився інтернет. Вперше в історії ми всі маємо певний вплив на те, чим є наша культура: культурою катання сиру з пагорба, культурою обсидіанового леза чи, знаєте, чимось іншим.

І все ж, позичивши слова Дугласа Адамса про творення всесвіту, це «дуже розлютило багатьох людей і широко вважалося невдалим кроком». Більшість людей вважає, що соціальні мережі зробили все гіршим:

Якщо вам не подобається, куди рухається культура, це величезна можливість, бо культура — це ми. Ви можете зрушити ситуацію з місця, просто з’являючись там, де вам подобається бувати, публікуючи й просуваючи те, що хотіли б бачити, ігноруючи те, що вам не до вподоби, та покидаючи місця, які здаються вам поганими. Мене особисто надихали й впливали на мене люди, які роблять це добре, як-от Visa Veerasamy, Alice Maz, Sasha Chapin, Aella і Defender of Basic.

Я думаю про них як про учасників вечірки, які налаштовані добре проводити час, байдуже, наскільки хорошою є сама вечірка. Так, іноді музика занадто гучна, їжа погана, пиво тепле, а всім цим керують мільярдери, які намагаються перетворити вашу увагу на гроші. Можна стати в кутку й нарікати на те, наскільки все це погано, тупо й несправедливо. А можна приєднатися до жменьки людей, що тусуються на дивані й без упину тішать одне одного. Якщо так зробить достатньо багато людей, зрештою вся вечірка й стане тим диваном.

6. ПІДІТЬ У НЕПРИМІТНУ ДЕРЖАВНУ УСТАНОВУ І РОБІТЬ СВОЮ СПРАВУ ДОБРЕ

Обвали раніше щороку вбивали кілька сотень шахтарів. Тепер ця цифра зазвичай дорівнює нулю, значною мірою завдяки алгоритму, розробленому Chris Mark, який починав як профспілковий організатор, потім став шахтарем, далі здобув інженерну освіту, а тоді пішов працювати до Бюро шахт і з’ясував, як запобігати обвалам у вугільних шахтах.

Виявляється, таких, як Chris Mark, дуже багато — людей, які невпинно розв’язують проблеми з непримітних державних кабінетів. Є Arthur Allen, який розробив пошукову систему, що швидше знаходить людей, коли вони губляться в морі. Є Pius Bannis, який організував евакуацію й усиновлення 1 100 дітей-сиріт після землетрусу на Гаїті 2010 року. Є Tony Mento, Camille Otto, and Hari Kalla, які допомогли відновити міст на I-95 за 12 днів після його обвалу минулого року. І є Darnita Trower, Wanda Brown, and Gerald Johnson, які оновили державні ІТ-системи так, що тепер нікому не потрібно фізично надсилати щось поштою до IRS.

Серед людей із високими досягненнями працювати в уряді вважається круто лише тоді, коли ти ним керуєш. Тож бути керівником апарату чи міністром праці — це нормально, але бути заступником адміністратора з інфраструктури або головним фахівцем із контролю над породними відвалами — уже трохи крінжово^{(це вам, до речі, підхід наподумати чому ж всі кажуть, що в нас все так погано зі владою, але ніхто не хоче йти і змінювати це своїми зусилями)}. І все ж, якщо ви їдете по I-95, якщо працюєте в шахті чи на човні, якщо стається землетрус або якщо ви просто хочете, чорт забирай, подати податкову декларацію, ви залежите від людей із непомітними посадами, які роблять вражаючі речі.

Я розумію, що для американців це може звучати дещо відсторонено, бо наш новообраний президент пообіцяв закрити багато з цих державних установ. Але якщо подивитися на когось на кшталт Chris Mark, він досяг успіху не лише тому, що добре знався на математиці й шахтах, а й тому, що знайшов проблему, яку всі погоджувалися розв’язувати, тож міг продовжувати свою роботу попри неминучі зміни адміністрацій. Пройти по цьому лезу дуже складно, саме тому це недооцінені способи змінювати світ, а не легкі.

7. СТВОРІТЬ СВІЙ РАНК(RUNK)

Я часто думаю про цей твіт:

Або, як це сформулювали в XKCD тут:

Зверніть увагу: в обох випадках ужито слово “maintain” — не “invent”, не “lead”, а maintain(тобто не просто зробив і закинув, а постійно підтримувати в нормальному працюючому стані). Сила RUNK у тому, що він працює стабільно. Він уже рахував числа ще до того, як це стало модним, і продовжує рахувати числа, хай би яким модним воно ставало. Саме тому для створення RUNK не обов’язково бути технарем. Якщо ви робите щось хоч трохи корисне і робите це за будь-яких обставин, люди зрозуміють, що ви ще надовго тут, і зможуть почати будувати щось поверх ваших винаходів.

БОГ — ЦЕ ХЛІБ

Іноді, коли я думаю про все, що не так у світі, мене охоплює обурення, мовляв: чому все це не полагодили ще до мого приходу? Справді? У 2024 році? Ми й досі займаємося цим?

Але потім я думаю: чому саме я, ніби унікально, заслуговую народитися в добрі часи? Я що, НайОсобливіший Хлопчик у Всесвіті? Мої предки вмирали від голоду й епідемій, вони страждали під владою жорстоких царів, їх косили дурні війни, які велися тому, що одні люди думали, ніби Бог — це буквально шматок хліба, а інші вважали, що Бог — лише фігурально шматок хліба.

Усі вони заслуговували на кращий світ, ніж той, який отримали. Я теж. І всі ми теж! Якби ж тільки ми могли переконати Бога перемістити нас у світле майбутнє, де все прекрасне і ніщо не болить. На жаль, Він не чує нас, бо Він — шматок хліба.

Тож це залежить від нас. Коли кілька місяців тому я писав There’s a Place for Everyone, я отримав багато повідомлень на кшталт: “Ну, для мене місця точно немає.” Це розбиває мені серце. Погляньте на світ! Побачте, як він страждає! У ньому стільки проблем — запевняю вас, одна з них точно для вас(навіть зовсім дрібненька).

Якщо жоден із цих семи шляхів вам не підходить, нічого страшного; сім — це небагато! На щастя, вони взяті з нескінченного списку. (#8 — це “зробити список довшим”.) Я сумніваюся, що хтось із цих людей ріс із думкою, що одного дня розкриє найбільшу в історії аферу із Social Security, або що саме вони зроблять науку прийнятною для пуритан, або що їх найбільше знатимуть за те, що вони хрустять пальцями чи оновлюють урядовий сайт. І все ж вони зробили світ трохи кращим, і зробили це без жезла короля у своїх руках чи жертви святого. За це я віддаю їм шану й кажу: дякувати Хлібу, що вони існують.

🟠 Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

І якщо перша частина була фактично про доволі “величні” речі, то давайте перейдемо до частини другої, де світ змінюють речі “маленькі” і здається непримітні

Недооцінені способи змінити світ — це один із моїх найчитаніших дописів за весь час, гадаю, тому що люди дивляться на стан світу й думають: «О, ні, хтось має щось із цим зробити!» — а тоді додають: «Але що тут маю робити я?» Кожна проблема здається неймовірно великою й заплутаною — з чого тут узагалі почати?

Починати можна з усвідомлення, що ніхто не здатен прибрати це вселенське безладдя самотужки, і це нормально, бо в нас є приблизно 16 мільярдів інших рук напоготові. Усе, що кожному з нас треба зробити, — знайти якийсь занедбаний закуток і почати наводити лад там.

Саме тому я звертаю увагу щоразу, коли помічаю когось, хто здається незвично кмітливим у справі поліпшення речей, або щоразу, коли натрапляю на проблему, яку, здається, нікому не спадає на думку розв’язувати. Я представляю їх вам тут у надії, що вони надихнуть вас так само, як надихнули мене.

1. ДАЙТЕ ВІДПОВІДЬ НА ВАЖЛИВЕ, АЛЕ НЕГЛАМУРНЕ ПИТАННЯ

Згідно з цим чудовим профілем, Дональд Шоуп «має вагомі підстави вважатися науковцем, який матиме найбільший вплив на ваше повсякденне життя». Шоуп не вивчав рак, ядерну фізику чи ШІ. Ні, Шоуп вивчав паркування. Усе своє життя він присвятив документуванню того факту, що «безплатне» паркування зрештою дає зворотний ефект, і що краще натомість брати плату за паркування, а виручені кошти спрямовувати на те, щоб робити райони приємнішими: саджати дерева, упорядковувати парки, тримати тротуари в чистоті.

Ідеї Шоупа впровадили в усьому світі, і це дало обнадійливі результати. Коли паркування належно оплачується, трафік зменшується, менше людей отримує штрафи, і ви знаєте, що, коли прибудете, для вас точно знайдеться вільне місце.

Багато так званих «лідерів думок» прагнуть такого впливу й навіть близько не наближаються до нього. Що ж зробило Шоупа таким ефективним? Три речі, каже його учень М. Нолан Грей:

1. Він обрав негламурну тему, де легкодоступні здобутки просто чекали, щоб їх узяли.
2. Він зробив свої ідеї прийнятними для різних політичних таборів, пояснюючи консерваторам, лібертаріанцям, прогресистам і соціалістам, як системи платного паркування узгоджуються з кожною з їхніх ідеологій.
3. Він суворо тримався дисципліни, щодо того що він досліджує. Коли його запитали про протести на кампусі щодо Ізраїлю та Палестини, він, за чутками, відповів: «Я от тільки думаю, де всі вони припаркувалися».

Тож наступного разу, коли ви знайдете зручне місце для паркування, подякуйте Шоупу, а наступного разу, коли захочете застосувати свій розум, щоб покращити світ, — будьте Шоупом.

2. БУДЬТЕ ПУБЛІЧНОЮ ОСОБИСТІСТЮ

Джейн Джейкобс, велика теоретикиня міста, колись писала, що здоров’я району залежить від його «публічних персонажів». Наприклад, двоє публічних персонажів у районі Джейкобс — це пан і пані Яффе, які володіють маленкою крамницею дрібничок. Одного зимового ранку Джейкобс спостерігає, як Яффе безплатно надають району такі послуги:

• наглядали за маленькими дітьми, які переходили дорогу на розі [до школи]
• позичили парасолю одному покупцеві та долар іншому
• взяли на зберігання годинник, щоб передати його майстрові через дорогу, бо той відкриється пізніше
• надали інформацію про рівень орендних ставок у районі людині, що шукала квартиру
• вислухали історію про домашні труднощі та запевнили, що все буде гаразд
• сказали якимось забіякам, що вони не можуть зайти, якщо не поводитимуться пристойно, а тоді визначили (і домоглися) належну поведінку
• стали випадковим майданчиком для пів дюжини розмов між відвідувачами, які заглядали по дрібні покупки
• відклали кілька новоприбулих газет і журналів для постійних клієнтів, які розраховували їх отримати
• порадили матері, що прийшла по подарунок на день народження, не брати набір моделі корабля, бо інша дитина, яка йшла на ту саму вечірку, дарувала саме його

Дехто думає, що не може робити внесок у світ, бо не має якихось особливих навичок. Як ви можете допомогти, якщо не знаєте ні кунг-фу, ні нейрохірургії? Але, як пише Джейкобс, «публічному персонажеві не потрібно мати жодних особливих талантів чи мудрості, щоб виконувати свою функцію — хоча часто він таки ними володіє. Йому просто треба бути присутнім […] його головна якість у тому, що він публічний, що він розмовляє з багатьма різними людьми». Іноді все, що нам потрібно, — це правильна людина в правильному місці.

3. СТВОРІТЬ СОЦІАЛЬНИЙ ЦЕНТР НУКЛЕАЦІЇ

Колись у мене був шкільний науковий проєкт, у межах якого я клав Mentos у різні газовані напої та вимірював висоту утворених фонтанів. Наукова цінність цього проєкту була, скажімо так, обмеженою, але я все ж дізнався дещо цікаве: попри те, як це виглядає неозброєним оком, бульбашки не виникають із нізвідки. Вони утворюються лише в центрах нуклеації — маленьких ямках і подряпинах, де молекули можуть збиратися, аж поки не досягнуть критичної маси.

Те саме справедливо і для людських стосунків. Люди постійно зіштовхуються одне з одним у великому морі людства, але лише за особливих умов утворюють молекулярні зв’язки дружби. Наскільки я можу судити, такі соціальні центри нуклеації з’являються лише за наявності того, що я назвав би нездоровою уважністю.

Наприклад, мої сусіди по коридору на першому курсі були незвично близькі, бо наш куратор був незвично заповзятливим і постійно тримав нас в тонусі і гуртував довкола всього хорошого і поганого, що відбувалося з нами.

Перебувати в присутності нездорової уважності не завжди приємно, але ж центри нуклеації технічно є недосконалостями. Бульбашки не утворюються в ідеально гладкій склянці, і людські спільноти не формуються в ідеально гладкому досвіді. Нездорова уважність створює ту легку нерівність, яка допомагає людям зрозуміти, що їм потрібно за щось триматися — а саме, одне за одного.

4. ПРОДАВАЙТЕ ЦИБУЛЮ В ІНТЕРНЕТІ

Пітер Аск’ю не збирався ставати торговцем цибулею. Просто він був одержимим покупцем доменних імен, і коли помітив, що VidaliaOnions.com виставлено на продаж, він його перехопив. А тоді з’ясував, що деякі люди обожнюють валійську цибулю. Та ще й справді обожнюють:

Під час одного телефонного замовлення — здається, у 2018-му — клієнт поділився цією історією: він проніс трохи валійської цибулі на круїзний лайнер під час своєї відпустки і під час кожного прийому їжі наказував офіціантові: «віднесіть цю цибулю на кухню, поріжте її й додайте до мого салату».

Але в цих поціновувачів цибулевих не було зручного способу діставати цибулю в сезон, бо валійську цибулю можна вирощувати лише в Джорджії, а невеликим фермам важко паралельно підтримувати бізнес із прямих відправлень споживачам. На сцену виходить Аск’ю, який тепер заробляє на життя тим, що тішить цибулелюбів:

Минулого сезону, коли я передзвонив одному чоловікові щодо телефонного замовлення, слухавку взяла його дружина. Поки я представлявся, вона перебила мене на півслові й у захваті крикнула чоловікові: «ЦЕ Ж ЦИБУЛЕВИЙ ЧОЛОВІК! ЦИБУЛЕВИЙ ЧОЛОВІК! ВІЗЬМИ ТЕЛЕФОН!»

Нині люди мають полярні погляди на бізнес. Одні вважають, що нам слід згодувати бабусю економіці, щоб вона могла ще вирости, а інші — що нам слід розстрілювати СЕО просто на вулицях. VidaliaOnions.com, як на мене, — це приємний компроміс: знаходиш річ, яку люди хочуть, даєш їм її, а прибуток кладеш собі до кишені. Тож якщо ви прагнете чесної щоденної праці, можливо, варто з’ясувати, що ще люди хочуть порізати й покласти собі до салатів на круїзному лайнері.

5. БУДЬТЕ ЧЕСНИМ ПОСЕРЕДНИКОМ У ІНШІЙ ДОТИЧНІЙ ГАЛУЗІ

Я знаю кількох людей, яким потрібні були імміграційні адвокати, і всі вони кажуть одне й те саме: хороших імміграційних адвокатів не існує.

Мені здається, це тому, що найбільш соціально орієнтовані юристи стають державними захисниками або працюють у неприбуткових організаціях, представляючи клієнтів із порожніми кишенями, тоді як найздібніші й безпринципніші йдуть у престижні фірми, де можуть заробляти шалені гроші, захищаючи вбивць-знаменитостей і Halliburton. У підсумку лишається прогалина для людей, які не є бідними до безпритульності, але й не є багатіями. Тож якщо ви хочете допомагати людям, але водночас не хочете заробляти копійки, ви можете зробити чимало добра, ставши чесним і компетентним імміграційним адвокатом.

Мені здається, таких професій чимало — ролей, на які не йдуть хороші люди, бо вони недостатньо жертовні, щоб привабити альтруїстів, і недостатньо прибуткові, щоб привабити наддосягаторів. Ремонт житла, вантажники, дитсадки, будинки для літніх людей, місцеві новини, міська влада — це місця, де чесність і талант можуть багато важити, але попит малий.

Тож якщо у вашій кар’єрі перед вами стоїть вибір: бути голодним святим або багатим грішником, подумайте над тим, щоб замість цього стати людиною з гідним середнім класом. Можливо, ви не допомагатимете абсолютно найбільш потребуючим людям, і, можливо, не зможете дозволити собі яхту, але навколо є чимало людей, які дуже хотіли б отримати допомогу з поновленням віз, і вони були б страшенно раді з вами познайомитися.

🟠 Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

6. ПОКРАЩІТЬ СТАТИСТИКУ

У мене є гра, яку я люблю, — «Бінго вірусних статистик»: знаходиш статистики, що розлетілися інтернетом, і намагаєшся простежити їх до первісного джерела. Зазвичай виявляється, що вони мають одне з п’яти сумнівних походжень:

• Дешевеньке дослідження, проведене десь у 1904 році
• Дослідження, проведене на мишах
• Книга, яку давно не перевидають і яку тепер ніхто не може знайти
• Повне хибне тлумачення даних
• Це просто те, що колись сказав якийсь чувак

Це означає, що кожен, у кого є достатня мотивація, може принести суспільну користь, уточнивши відоме число. Наприклад, секс-працівниця/дата-сайентістка Aella зрозуміла, що ніхто не має жодного уявлення, який відсоток секс-працівників є жертвами торгівлі людьми. Поєднавши власні опитування з повторним аналізом загальнодоступних даних, вона оцінює цей показник у 3,2%. Це число, ймовірно, не є абсолютно точним, але жодна статистика не є абсолютно точною — суть у тому, що воно ставить нас у правильний діапазон, що ви можете самі перевірити її роботу, і що це набагато краще, ніж будувати наші цифри на дослідженні, проведеному на мишах.

7. БУДЬТЕ ХОБІТОМ

США погано регулюють клінічні випробування, а це означає, що ми винаходимо менше життєво важливих ліків, ніж могли б. Руксандра Тесло намагається це змінити, і каже, що науковці й лікарі часто передають їй нищівну інформацію, яка була б дуже корисною для її реформаторських зусиль. Але її джерела відмовляються говорити під запис, бо це може трохи поставити під загрозу їхні кар’єри. Не справжню загрозу, зауважте, не таку, як якщо ви в’їхали на мінівені в кабінет декана або спустили штани з директора NIH. Ми говоримо про легку загрозу, наприклад, що ви матимете на 5% менші шанси виграти наступний грант.

Вона називає це «хобітською відвагою», тобто не тією відвагою, яка потрібна, щоб зустріти на полі бою армію орків, а тією, яка потрібна, щоб захопити коштовність у подорож до вулкана:

Тиха, хобітська форма відваги, якої потребує реформа клінічного розвитку (або будь-яка інша складна системна проблема), — це скромність: дослідник, який погоджується дозволити вам його цитувати, адміністратор, готовий відступити від успадкованого чекліста, політик, який готовий поставити під сумнів усталене рішення за замовчуванням.

Цілком зрозуміло, що більшість людей не хоче ризикувати життям або руйнувати кар’єру, щоб урятувати світ. Але більшість ситуацій насправді не вимагають найвищої жертви. Тож якщо ви не готові лягти на свій меч, подумайте: а чи лягли б ви на кнопки замість нього?

8. ЗМУСЬТЕ, БЛЯХА, СВОЮ СИСТЕМУ ПРАЦЮВАТИ

Кожна людина частину життя проводить у романі Кафки. Між роботою, їжею та сном вам ще доводиться долати жахи різних бюрократій, які можуть робити з вами що завгодно — і практично без жодних наслідків.

Наприклад, якщо у США ви наважитеся піти до лікарні, то ще місяцями після цього отримуватимете загадкові рахунки («Ви винні нам 450 доларів, бо сходили по-великому в туалет, що не входить у вашу страхову мережу»). Якщо ви працюєте в університеті, вам доводиться тижнями чекати, поки комітет з етики досліджень повідомить, чи можна питати людей, як сильно вони люблять Pop-Tarts. Податкова служба знає, скільки ви маєте сплатити податків, але замість того, щоб сказати вам, очікує, що ви вгадаєте самі, а якщо вгадаєте неправильно, винні їй ще й додаткові гроші — це наче грати в найгіршу на світі телевікторину, а ведучий ще й має монополію на легітимне застосування сили.

Якщо вам удасться розклинити шестерні хоч однієї з цих систем — навіть під-під-підсистеми! — ви зможете поліпшити життя мільйонів людей. Взяти цілком випадковий приклад: якщо ви працюєте в Департаменті фінансів міста Чикаго, і хтось такий: «Гей, цей дуже милий блогер щойно переїхав до міста й не знав, що для того, щоб тримати авто в межах міста, потрібно отримати в нас наклейку, давайте оштрафуємо його на 200 доларів!», — ви могли б відповісти: «А що, якби ми не робили цього? Що, якби ми просто попросили його отримати наклейку, і штрафували б лише якщо він цього не зробить? Бо серйозно, звідки людям знати про цю систему наклейок? Коли ви переїжджаєте до Чикаго, чи з’являється вам у сні примарна постать Дж. Б. Пріцкера й пояснює, що вам потрібна і наклейка штату Іллінойс, яка клеїться на номерний знак, і наклейка міста Чикаго, яка клеїться на лобове скло? Ми служимо людям чи ми їх тероризуємо?» Просто один із прикладів.

9. БУДЬТЕ ДОБРОЮ АУДИТОРІЄЮ

Коли я жив у Великій Британії, я виступав на щотижневому стендап-вечорі, і там завжди був один хлопець на ім’я Воллі в другому ряду. У мене склалося враження, що йому нікуди більше було йти, але ми не заперечували, бо Воллі був Доброю Аудиторією.

Коли жарти були вдалими, він голосно й щиро сміявся, а коли жарти були поганими, чемно чекав на кращі. Воллі приводив друзів, ті приводили своїх друзів, і більша кількість Доброї Аудиторії теж робила виступи кращими. (Коли коміки виступають лише одне для одного, ніхто не сміється.) Зрештою вечірка виросла, настільки, що щотижня вона проходила з аншлагом, і нам доводилося відкладати квиток для Воллі, інакше він не потрапив би всередину. Десять років потому це шоу досі триває.

Френ Лебовіц колись сказала, що епідемія СНІДу знищила не лише покоління митців, а й покоління аудиторії. Великі письменники, виконавці, режисери тощо не можуть існувати без великих читачів, глядачів і коментаторів — і не лише тому, що ті відкривають гаманці й заповнюють зали, а й тому, що вони виколупують діаманти з породи, показують їх друзям і передають своїм дітям, підносять їх над головою, бредучи крізь море покидьків, і кричать: «Ось це! Подивіться на це!»

10. ПОЗНАЙОМТЕСЯ

Кілька років тому мій друг Дрю гостював у мене, коли ми відчули слабкий запах природного газу в коридорі за межами моєї квартири. Я подумав, що це дрібниця — мій будинок не був найкращим, і від нього часто тхнуло чим завгодно, — але Дрю, який удвічі привітніший і більш «середньозахідний», ніж я, наполіг, щоб ми викликали газову службу. Прибув сонний технік і мляво помахав своєю газодетекторною паличкою біля дверей мого сусіда, аж раптом його очі округлилися. Він помчав у підвал, де побачив, як лічильник газу шалено крутиться, а це означало, що газ хлинув у квартиру мого сусіда.

— Треба відчинити ці двері, — сказав він.

Ніхто не відгукнувся, коли ми загупали в двері, тож ми викликали пожежників; ті вибили вікно й знайшли мого сусіда непритомним на підлозі. Конфорки його плити були ввімкнені, але не запалені, і перетворювали його квартиру на газову камеру. Нам сказали, що цей чоловік, мабуть, помер би, якби хтось не подзвонив, а будинок міг би загорітися.

Я був радий, що той чоловік вижив, але мені було соромно, що його довелося рятувати цілком незнайомій людині, тоді як його власний сусід був готовий просто пройти повз. Я мав би його знати! Я мав би приносити йому різдвяне печиво! Ми мали б грати в шашки в парку по суботах! У наступні дні я фантазував про те, як постукаю до нього в двері або залишу записку на кшталт: «Гей! Я бачу, що ви літня й самотня людина, а я молодий і живу неподалік, може, заведемо собі щось на кшталт Вівторків із Моррі?»

Але я так і не зробив цього. Мене це надто лякало. Та й чи зобов’язаний я ставати закадичним другом кожному йолопу, що живе в моєму будинку? У кого на це є час?

Тепер, поживши серед багатьох йолопів у багатьох різних будинках, я зрозумів, що мені не треба було ставати найкращим другом цього чоловіка. Мені треба було лише бути його знайомим. Якби я знав його ім’я, якби бодай раз перекинувся з ним словом у коридорі, тоді, відчувши різкий запах газу біля його дверей, я подумав би собі: «О, у квартирі Роба не має так смердіти». Ми з Робом ніколи не стали б Мітчем і Моррі, але цілком могли б бути Тими, Хто Привітно Впізнає Одне Одного і Готовий Повідомити Про Небезпечні Хімічні Речовини В Квартирі Одне Одного.

ЗІРКИ «ЗІРКИ СМЕРТІ»

Багато людей із найкращими намірами страждають від того, що можна назвати синдромом супергероя: вони хочуть урятувати світ, але хочуть, щоб його врятували саме вони. Вони хочуть бути тим, хто підірве Зірку Смерті, а не тим, хто помиє X-wing-и.

Ця спокуса приваблива, бо маскує егоїзм під самопожертву. Вона обіцяє виправдати все життя посередності одним велитенським жестом, щоб разом погасити всі ваші кармічні борги. У підсумку маємо світ, сповнений героїв у запасі, які втішають себе думкою, що кинулися б на гранату, якби ситуація колись цього зажадала, хоча на щастя цього ніколи не стається.

Часом нам справді потрібен хтось, хто запустить торпеди в випускний отвір гігантської машини судного дня. Але здебільшого нам потрібні люди, які продають цибулю, люди, які дбають про те, щоб діти безпечно діставалися до школи, люди, які прийдуть на стендап і сміятимуться.

Я хотів би жити у світі, повному таких людей

🟠 Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

🕸 Куди ще можна жмакати

Substack⁠ · Друкарня⁠ · X / Twitter⁠ · Threads⁠ · Telegram · магазинчик вінілу