Куда я жмав #∞ (Wedding Edition)

Буенос тардес, найлутшіші людиська в цих ваших інтернетах! Вітання з серединкою тижня*^{якби я не вмів рахувати і сьогодні не був такий явний понеділковий понеділок!}

Ну, писати пост я почав в суботу 19.09^{(боже, вже 3 жовтня, а віз і нині тут, дійшов десь до серединки)}_{(хехе, хір ві го егейн – 12 жовтня, файналі публікуємся)}

Лонг тайм но сі, давно не бачилися!

Цей випуск буде трошки не такий, як завжди.

Пост звичайно називається “Куда я жмав”, але він не буде номерним, бо це чучуть особливий спешл, де вирішив зібрати лог зі всього, що було повʼязане з весіллям, поки воно ще дуже свіже й не забулося і хочеться справді закарбувати це все діло максимально в памʼяті. Тож буде така мабуть доволі довга особиста історія…

Тому можете сміливо пропускати цей випуск, якщо ви більше по традиційному «Куда я жмав» з оцим усяким різним. До класичних випусків повернуся певно вже десь у жовтні.

А нині — весілля.

Інтро усьооо, вйо до тексту!

Фотокартка для привернення уваги

Саундтреки до листа:

Felix Mendelssohn — Wedding March

Відтворити

Так, ота сама: ТА-ДА-ДА-ДАМ, ТА-ДА-ДА-ДАМ.

Весільний марш Мендельсона

Весільний марш Мендельсона взагалі-то писався не для весілля. У 1842 році він написав його як частину музики до шекспірівського «Сну літньої ночі». На справжньому весіллі марш уперше документовано зіграли через пʼять років — у 1847-му. А масово весільним він став уже після того, як його використали на шлюбі старшої доньки королеви Вікторії в 1858 році.

Ладно, канєшно я гоню, не було в нас маршу Мендельсона, принаймні я точно не памʼятаю щоб він десь звучав) Так а шо було, спитаєте ви? А я вам зараз покажу звідки готовілось нападєніє що звучало на нашому найщасливішому дні^{(не дні, а дні, ну поняли, самі правильно проставте наголос в двух созвучних словах з однією голосною літерою)}

Вихід нареченого: Kiss – I Was Made For Lovin’ You (з 1:33)

Відтворити

З піснею для виходу нареченого в нас є доволі кумедна історія, яка полягає в тому, що колись давно, на весіллі братика, я був в ролі “діджея” і ми з ним погодилися і утнули жарту з тим, що він виходив під Highway to Hell від AC/DC (зрозуміло, що з гостей майже ніхто не відстрілював перекладу, та й всім загалом не сильно до перекладу музики було, тому шалость удалась).

І от перед весіллям, коли настав час обирати пісню на вихід, я вже майже домовився з 🌺А🌺 про те, що для підтримки традиції буду теж під неї виходити, хехехе.

А далі була парубоцька вечірка і дівич вечір, де нам насипали питань на які треба було відповісти одне про одного, щоби дізнатися як ми друг друга знаємо. Одне з питань було “З якою піснею в тебе асоціюється 🌺А🌺?” чи щось типу того. І якось воно трохи застопорило, змусило замислитись і в голові якось само заграло оце I Was Made For Lovin’ You Baby, щось там клікнуло і пісня обралася сама собою.

А далі був вихід на оцей во подіум з красівою проходочкою нареченого, де я мав дійти до фінальної точки якраз під I Was Made For Lovin’ You Baby (спойлер: не так сталося як гадалося, бо на нервячкі і азарті я не те, що елегантно пройшов, а пронісся до вівтаря буквально за перші секунд 15-20, поки кісс тіки розспівувалися, лол, але всерівно красиво і класно)

Вихід нареченої: Shane Filan – Beautiful In White

Відтворити

Ох, ну тут все було як треба, весілля ж це перш за все свято нареченої. Королева мого серця і душі 🌺А🌺 просто божественно красиво продефілювала під цю пісню, немов пливучи над подіумом. А оскільки сукню до того я не бачив, цей момент прям сильно врізався в памʼять. Але не буду тут спойлерити сам себе — до цього ще дійдемо нижче.

VERKA SERDUCHKA — ГОП-ГОП-ГОП

Відтворити

“Коли навколо аестетік
загострюється запит
на гоп ца-ца”

Саме так в себе в сторіс цей момент описав наш ведучий і це мабуть лутший опис, бо танець нісся, так, що підлога сторчма ходила і стіни двигтіли

І шо ти?

Ну.
Одружився.
Хехе.
Нє, я правда неймовірно з цього тішуся, тупо кайфи, всім рекомендую!

Але почнемо з начала начал, з far far away, з пропозиції

Хоча нє, холд он фор е секонд, зробимо степ бек і почнемо ще трішечки раніше, ще до пропозиції і зустрічання, з пропозиції попити кофіфі

День-не-Х
Легесенька зустріч на каву і прогулянка на ВДНГ

Одного разу невідомо коли на світ з’явився цей малий, ще геть раніше до того як почали зустрічатися з 🌺А🌺, якось так склалося, що випадково запропонував перетнутися на каву; запропонував, та й запропонував, але все то одне, то інше, то в 🌺А🌺 справи, то в мене, і все якось не складалося.. А потім зорі врешті-решт зійшлися, що нарешті умовились зустрітися на ВДНГ.

В назначений день і час зустрілися на ВДНГ, трошки прогулялися, а далі почав накрапати дощ, що мусили сховатися в кавʼярні, взяли випити кави, трішки покавували, і далі все як в піснях Скрябіна:

…Інтелігентний мужчина, український інженер
Я від викиду гормонів три кавусі чуть не вмер…
Сиділи, говорили і курили пили каву,
трохи помовчали й знов заговорили…
Потім трохи помовчали, трохи відпочили й знов заговорили…

Відтворити

Далі вже й дощ скінчився, тож вирішили ще трошки прогулятися, пішли побродили Голосіївським парком, а далі вже й ніби й побачилися і прогулялися, але все якось не виходило розходитись, що вирішили ще трошки прогулятися, проте ВДНГ ніби як весь обійшли і вже й піднабрид, що вирішили гуляти десь в бік ближчої станції метро.

Спочатку пішли в бік станції ВДНГ, якось ніби мало.. Далі вирішили пройтись в бік Голосіївської… І знову ніби якось мало, що й не встигли помітити як дійшли, тож вирішили ще трішки прогулятися до наступної Деміївської; але й до неї виявилося нам мало. Та біда ж в тім, що Деміївська це бентежно сумна промка, то вирішили, що можна би й десь в бік звернути, пішли до Либідської, а далі вже й Либідська, Палац Україна, Олімпійська, Площа Українських Героїв, Хрещатик, Майдан Незалежності, а нам все й мало, не встигли набутися одне одним і проведеним часом разом.

Тож навздогін ще прогулялися Володимирською Гіркою, вирішили, що можна й ще трішки прогулятися Трухановим островом.. та так трошки, що врешті-решт вийшли з іншого краю Труханова аж біля Північного мосту..

Може й ще би десь йшли, якби несподівано не виявилося, що вже пізній вечір і діло до ночі, то мусили поки розходитися кожен до себе додому.

🟠 Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

День майже-Х
1 вересня 2023, коли нарешті наважився запропонувати зустрічатися

Вже місяців зо два активно, вважай безперервно чатимося і зідзвонюємся за кожної нагоди, триндимо про всяке різне, зустрічаємося на каву і вечірній променад, постійно намагаємся знайти якоїсь нагоди, щоби провести час разом. То гуляємо лівобережкою після роботи, то десь на Київське море зустрічати літні красиві заходи сонця, то якесь нове кіно в планеткі, то ще щось, але все ще не в статусі “пари”, так, просто дуже дружимо..

а серденько ж як в колібрі завмирає при кожній зустрічі, та то ж таке, просто дружнє..
бо ж страшно зробити отой крок, щоб нарешті наважитися запропонувати зустрічатися, бо а що як щось піде не так, що як це тільки я закоханий по самі вуха..

але що ж, час наважуватися!

Наважуюся. Шукаю якісь місця поруч з Києвом де погуляти. Знаходжу Парк Олександрія біля Білої Церкви. Прикидаю план, як зробить “красіво” і тихенько, невзначай, пропоную 🌺А🌺 “Чудова погода, а поїхали гуляти в парк? А там може ще десь пошаримся потім.”

Їдемо в той велетенський парк, гуляємо і тішимося, робимо мільйон фотокарток.

Хух, ну ніби нагулялися.

Пропоную, що ну раз вже заїхали сюди, то давай ще накинемо кружок, щоб не повертатися тою самою дорогою, то заїдемо ще на Коростишівські карʼєри.

🌺А🌺, дяка провидінню, погоджується, бо все ж логічно, чому б і ні, має бути прикольно. Їдемо потихеньку, тішимося дорозі і чудовій погоді, а серденько калатає шо дурне, бо ж наближаємося до точки, про яку 🌺А🌺 поки не знає.

В якийсь момент пропоную, що оце ж ми поки їдемо, то згадав, що колись нагуглив якийсь “Будиночок рибалки” в Житомирській області, а він якраз класно, що нам по дорозі, то може давай спробуємо, але й хтозна що там буде, то може й нічого цікавого.

🌺А🌺 нічого не підозрюючи погоджується.

Їдемо. Нарешті доїжджаємо. Слава ктулху і всім богам картинка більш менш співпадає з реальністю. Поки все йде по плану. Йдемо хитким деревʼяним місточком через воду по витрішки, фотографуватися і заглядати. Красивооо, на воді все, острівця того там 10х10 метрів, зовсім дрібнииий..

А серденько калатає мов шалене, бо вже ж треба наважуватися..

Поки 🌺А🌺 туди сюди ходить зазирає, розумію, що в чудовому плані є маленький, буквально отакусінький🤏 ізʼян, бо як же це пропонувати зустрічатися та й без букета?

Судорожно починаю шукати хоч якихось польових квітів і никати туди сюди в їх пошуках. В якийсь момент 🌺А🌺 помічає, що щось якимось сайдквестом займаюся і питає типу “шо робиш?”

Так-сяк відбріхуюся, що “та от класна природа, комашок фотографую і просто заглядаю” і нарешті дозбирую той мікро букетик.

Час Х, пора, серденько калатає і аж вискакує з грудей, ручки трусяться, піт заливає чоло і то ж не від спеки, зупиняюся біля 🌺А🌺, дарую той міні букетик і тремтячим голосом запитую чи погодиться 🌺А🌺 бути моєю дівчиною?

Страшно шо капець, але 🌺А🌺, алілуя, не занадто довго задумуючись погоджується!

Ох, як мені відлягло, не так воно й страшно.

Ще трішечки тішимося і фотографуємося біля будиночку і далі вже їдемо на Коростишівський карʼєр не просто друзями, а офіційно збіса закоханою парою, все вдалося, все склалося і ніщо не пішло не за планом.

День X-але-не-зовсім
6 грудня 2025, Пропозиція (не кохве)

Літо 2025. От вже з 🌺А🌺 зустрічаємся майже два роки і прямо неймовірно кайфушнічаємо одне з одним, кожен день все краще і краще пізнаємо друг друга. Глибоко в душі все більше і більше розумію, що 🌺А🌺, не просто моя дівчина, а іменно моя людина, яку кохаю безмежно і кожна мить з якою наповнює все сенсом і щастям і, що справді хотів би все життя прожити разом йдучи рука-в-руці і лапка-в-лапці.

Тут ще й принагідно якраз діло наближаєця до першого вересня, красіва дата, два рочки разом, видається, що прямо ідеальна можливість зробити пропозицію серця і почєк, алееее..

..але так складається, що якраз під вересень 🌺А🌺 випадає класна можливість поїхати у відпустку в Португалію, так шо елегантний план трішечки👃 (в козака ж біди нема, а є пригодонька)

Економлячи дефіцитні чорні пікселі вишукано робимо брррр і переносимся на кінець листопада-початок грудня, де 🌺А🌺 каже, що знайшла класний будиночок yellow_bird_place за містом і було б файно там провести День Святого Миколая. А хто ж я такий, щоб відмовлятися від такої прекрасної нагоди просто собі почілити в будиночку на свято разом.

Забронювали, відлік почався, часікі тікають

Памʼятаємо, що в вересневому плані трапилася 👃, а відповідно покупка колєчка краківської тоді відклалася і тепер настав час пригод, бо треба за дуже обмежений час встигнути знайти ідеального перстеника. Мацюпуній нюансик тіки в тому, що тепер з 🌺А🌺 купу часу проводимо разом, то треба якось спробувати не спалиться в цьому квесті.

Всіма правдами і неправдами вшиваюся вечорами то десь погуляти, то на кельян, то оце шото в справах треба помотаться, а сам судорожно шукаю той ідеальний перстеник. Знайшов щось прикольненьке -> сфотографував, щоб не забути і потім порівняти з іншими -> пішов в іншу ювелірку -> повторив кроки один і два і так далі.

*двійко out of context сносок про ювелірки:

1. Магазин ювелірки Aurum Jewerly тепер в мене в блоклисті і ніколи знову, бо коли зайшов, то прям відчув оцей снобський момент, де до тебе ставляться як до бомжа і такі “мальчік двєрь закрой с той старани”, тупо огидні.
2. Коли шукаєш перстеника на оцих ТЦ-шних ювелірних блоках, де мільярд магазинів на квадратний метр, то це перетворюється на голодні ігри, де піраньї відчули кров і тепер тобі гайки (я в якийсь момент реально думав, що деякі консультанти мене скоро будуть хапати за руки і силою тягти до їх вітрин(ну тобто я розумію, що це мабуть очікувано і передбачувано, бо норм так шанс отримати норм покупку для себе, але всерівно трохи кріпово))

Хвилинка out of context завершена, а ми продовжуємо.

Так-от, про перстеника я насправді міг би й не розповідати, якби не той “фенсі” факт, що я наглухо забув, що, оскільки я в 90% випадків фотографую на телефон 🌺А🌺, в 9% вуличних котів, песів, дерева чи стріт приколи, а в 1% лічильники, щоб скинути власникам квартири, то в мене налаштовано автоматичний шаринг фоточок в спільну галерею з 🌺А🌺. Тобто в мене тиждень-півтора в галереї лежали фоточки з відібраними перстениками (пацан к успєху шол), які автоматично і коханій затягувалися в галерею. Я просто сполотнів коли мені в мою мудру голову нарешті дійшов цей прекрасний факт (але дяка проведінню, що в цей час в нас не було якогось моменту, де я би зробив купу фоточек 🌺А🌺, тож ніби пронесло і вона їх не побачила(принаймні вона так і не зізналася чи бачила))..

але як же судорожно я їх видаляв..

Лонг сторі шорт – перстеника врешті-решт купив в UDC (Ukrainian Diamond Center) в Ocean Plaza і тут не можу не похвалити їх пані консультантку, бо це був дуже класний досвід, де вона максимально допомагала підібрати все саме так як я того хотів і при цьому без сраного пресингу “давай бери“, а дуже органічно, людяно і прям класно; окремо потішило, коли вже майже рішився брати, але вирішив піти ще по інших магазинах побродити-позаглядати по витрішки, то не було якогось оцього “ну й козьоооол“, а іменно “да-да, приглянь інші і повертайся потім забирати свій“; коротше я в ювелірках абсолютно не шарю, але це той випадок, коли рекомендую, вона була класнінька.

Ну штош, з каблучкою питання утрясли, наближається саме *той* час.

Якраз в переддень як мали їхати в будиночок ворог влаштовує велику ракетну атаку на Київ і зрозуміло, що вже й настрій не те щоб прям “ах”, так ще й додаються відключення електроенергії якраз в доволі таки морозний період, а будиночок гріється тільки від неї, тож вже “ну тааааке”(ще й з будиночку про те ж пишуть, що хтозна як буде з е/е, тож зрозуміють, якщо вирішимо скасувати бронювання), але наважуємся і вирішуємо, що все ж варто їхати, раз запланували.

Далі вже пряма мова як це 🌺А🌺 запамʼятала, бо десь так воно й було:

Будиночок був повністю на електроенергії, там було дуже холодно.
Я хотіла їхати назад у Київ, але 🌺В🌺 переконував залишитись хоч до вечора. Дали електроенергію, будинок почав прогріватись і ми залишились.
Смажили шашлик, грали в настолки.
Тут уже і будиночок прогрівся, стало жарко навіть, але 🌺В🌺 сидить у теплючому худі і не хотів роздягатись, що мене здивувало, але думала, що може просто перемерз.
Потім, ближче до 00:00, в один момент Віталік говорить, що потрібно сфотографуватись, бо з поїздки немає спільної фото. Тож вирішили зробити фото біля ялинки.
Мені сказав, щоб я придумувала позу для фото, а сам налаштовував фотоапарат для того, щоб змогли сфотографуватись вдвох. 
Я уже налаштувалась на фото, а він йде до мене і стає на коліно і робить пропозицію. Після цього нарешті зняв те худі, бо в ньому ховав коробочку з каблучкою.

Ну десь якось так. Якщо я думав, що пропозиція зустрічатися була нервовою, то наважитися зробити пропозицію руки і серця виявилося в х10 разів складніше, бо це ж в рази серйозніший крок, але 🌺А🌺 така зірочка, що навіть довго не тягнула з відповіддю, а швидко погодилася і тут мені нарешті відлягло, все вдалося попри все.

Ну, з пропозицією готово

🟠 Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

Let him her cook
Підготовка до весілля і всілякі приколи з цим

Найбільший мій інсайт за цей період це те, як прикольно бентежно час до весілля період за періодом зжимається і ущільнюється, все стає в рази концентрованішим і пришвидшується до шаленої швидкості.

• От-от щойно зробив пропозицію, до весілля ще вічність (9 місяців), тихо собі потихеньку щось придивляєтесь “о, це прикольна ідея, можливооо візьмемо собі“, “а яку дату б хотілося?“, “а як собі те чи інше уявляєш?“.
• Далі лишається 6 місяців і починаєте бадьоро шото готуватися, активно набивати в збережені якісь штучкі.
• Далі 4 місяці – срочно пора підбирати підрядників, поки є великий вибір і ще відносно багато вільних, але ще так трохи неспішно все робите.
• Далі 2 місяці – все пришвидшилося, треба шукати сукню і костюм, вирішувати купу питань звідусіль в швидкому темпі.
• Далі місяць – аааа, все, срочно, несемося на всіх парах.
• Далі фінальні тижні і дні, щільність подій і фінальних приготувань шалена, постійний потік всього, що треба доробити в останній момент.

І все заради гранде фіналє. Заради саме того нашого особливого дня.

Скучнінькі деталі по локаціям, підрядникам і всьому такому

Насправді цей розділ на 99% мав би складатися з похвал в сторону 🌺А🌺, бо вона була основним підборщиком всього, а я, як мужицький мужик, зробив все саме важне вище (пропозиція зроблена, вважай все готово, можна жениця)

Локації для святкування

В нас був якийсь план і ми його притримувалися такий собі шортлист з локацій, які типу “стандартні” для святкувань (фактично топ-5-10, які перші випадають в рекомендаціях соцмереж, щойно починається рух до весілля)

Список наших хваворитів: Яхта Київ, Forrest Club, Prynada Ukrainian Cafe, HayLoft 2.0 — ВДНГ, Restaurant Prague — ВДНГ, Оранжерея — ВДНГ, Стрічка ВДНГ (заскочила в цей список останньою і чисто випадково, бо до цього там не було весіль, хехе)

Почали потроху підбирати локації, а для цього ж треба якби поїхати роззирнутися і зрозуміти наскільки то нам підходить.

Forrest Club. Першим в списку був Forrest Club, доволі відома і стандартна локація. Поїхали. Все більш менш непогано, але не зайшло, бо від закладу прям віє оцією “колись було дорого-багато і чучут пшонка-стайл”, але з часом лоск підзатерся і стало просто “звичайно” і щоб зробити красіво треба було би прям вкластися (а ще трошки вхарило, що на церемонію там буквально пʼятачок 10х10 зі штучною травою, так шо під красіві фоточки можна знайти ракурс, як зробити красіво, але просто святкувати там самий важний день со фар там якось не прикольно). Тож форест мінусуємо

Яхта Київ. З фореста поїхали в Яхта Київ, та що на виїзді з Києва в бік Вишгорода (бо поруч і щоб двічі не вставати). Ну, Яхта класнінька, в плані поїсти-погуляти все дуже топ, але виникло два але:

• всі зали для подій там стоять щільненько і біля басіка, тож вирішили, що буде якось не прикольно, що отутки ми красіво гуляємо весіллє, а поруч в метрі від нас красіво дефілірують своїми тєлєсами напівоголені люди, що відпочивають;
• плюс зона для церемонії з красівим видом на воду весною, але з чуть менш красівим видом в теплу пору, бо там траси для оцих водних розваг і от типу ви стоїте собі важні речі друг другу говорите, а на воді фоном у вас хтось піруєти на бордах виробляє.

Кароч теж мінуснулися.

Prynada Ukrainian Cafe. Ну, це прям така дефолтна локація на святій Оболоні, люблю цей ресторан, нічого поганого сказати. Але відмовилися, бо поруч вважай тільки тротуари і нічого “красівого” для погуляти на території, тож по суті 99% часу треба було б бути просто в закладі, тож теж викреслюємо, хоч і олівчиком(на випадок, якщо ніц кращого не знайдеця).

HayLoft 2.0 — ВДНГ. Гарний ресторан на ВДНГ і кельяни там колись були смачні) Але шото нам не понравилося, тому просто “ну не змогла, викреслюємо”

Restaurant Prague — ВДНГ. Ладно, прага була в списку не те, що олівчиком, а жаст фор фан, бо відпала майже миттєво, бо щоб брати її треба бути “я не з такої сімʼї, я з багатої”.

Оранжерея — ВДНГ. Ну це святая святих, мекка всіх весільних весіль в Києві, прям серйозна заявочка на пабіду. Почали дізнаватися в них всі деталі і шо і як. Дізналися на свою голову. Ну, не те, що там є шото прям погане, але коли крок за кроком дізнаєшся, що кожен чих буде вартувати додаткових грибнів в геометричній прогресії, то якось воно і meh, згадуєш попередній пункт, що треба бути “я не з такої сімʼї, я з багатої”. Коротше теж мінусік, але Оранжерея зараза красіва.

Стрічка ВДНГ. Наші зірочки, наші любімі рокстар. Яблуневий сад. Геть нова локація, де ще не було весіль. Чудове розташування. Красіво, шо страшне (ну майже як Оранжерея, чи може й навіть краще). Та ще й не за всі гроші світу, тож не довелося закладати в ломбард своє крило боїнга.

Ладно, насправді я ж не просто так їх хвалю, бо ми в ітогі обрали їх. Стрічка реально неймовірно класна.

🌺А🌺 взагалі якось випадково їх знайшла вважай останнім варіантом і така типу “давай спробуємо, може бути гарненько”.

Поїхали.

Зайшли перекусити, випити кави зі смаколиками, лишилися задоволені красівістю, меню і закладом загалом. Вирішили, що треба говорити з їх адміністратором. Адміністраторка Валерія нас як рідних зустріла, все розповіла, все показала, всі можливі нюанси підсвітила, все пояснила.

Лишилися дуже задоволені, але взяли собі час наподумати, бо типу ж як це відразу приймати таке серйозне рішення. Поїхали додому, приїхали, типу обговорили всі прос і конс (але чуствувалося, що вже внутрішньо обоє такі “наш кандидат”), та й погодилися, що треба брати.

За день-два вже поїхали підписали і утрясли всі необхідні деталі для бронювання.

З локаціями зетс ол фолкс.

Підрядники і всі всі всі.

Ну, тут можна було б довго розповідати по всіх можливих підрядниках і їх плюсах і мінусах, але рішає те, що їх відібрано було справді багато і список був би довжелезний, але важний пункт тут ще й в тому, що я лінивий про те все писати, так шо будуть лише ті, кого по ітогу обрали.

Біфор ві мув до загального списку класніньких людей, тут прям важливо окремо згадати одну неймовірну людинку.

Після підбору локації ми доволі швидко зрозуміли, що з роботою, життям і купою сайд-клопот тупо не стягуємо ще й мільярд всього, що повʼязане з підготовкою до весілля. Тож було прийняте вольове рішення, що нам потрібна спеціально навчена людина, яка шарить за всі нюанси, знає про підводні камені, про які ми навіть не здогадуємося, і може забрати на себе все те, що ми не можемо або просто не хочемо підхоплювати самі.

Тож наша фея-хрещена організаторка буде першою серед перших.

Організаторка/координаторка весіль — Віолетта.

Наша рятівниця і найщирєйший рекомендасьйон.

Насправді так відразу навіть не згадаю всі дрібнички, які вона забрала на себе, бо частина красоти й була якраз в тому, що ми про них просто не думали. Але кілька штук точно варті окремої згадки.

Наприклад, підрядники. Це було не просто «ось вам список людей, обирайте», а прям чудовий супровід: ось ведучі, які вам мають зайти по вайбу; цього можна? цей уже зайнятий; ось із цим я організувала зустріч; а давайте ще розпитаємо його про оці нюанси, про які ви самі не подумали. З відео те саме: а яке відео ви хочете? а що вам подобається? ага, значить під ваш запит краще оці. З фоточками так само: який стиль хочете? ага, тоді ось класні люди, з якими я вже працювала.

Плюс купа дрібних штук, які самі по собі ніби й не «вау, без цього ніяк», але коли їх хтось продумав за тебе — жить стає сильно простіше. Instax із достатньою кількістю картриджів, щоб всім вистачило забрати ще й собі фотокартку на згадку; картина із завданнями для гостей, куди вони мали вклеювати зроблені фоточки і яка тепер висить у нас у квартирі; капці на випадок, якщо хтось втомиться на підборах; мильні бульбашки й дим на танець, бо «я знаю, так буде найкрасивіше»; парасольки буквально в останній момент, бо день вирішив додати нам трохи дощу.

І паралельно ще весь контроль підрядників, купа питань від гостей і закладу, таймінги, розрахунки, узгодження, організація всього і вся — коротше, вся оця бекграундна біганина, про якe нема потреби думати, бо хтось інший ідеально її захороводив.

Окрема любов, вдячність і подяка за те, що Віолетта ще й була нашим водієм. Спочатку — з готелю до РАЦСу, а потім уже після святкування додому. Уже ніч, уже скоро комендантська, ми втомлені, а наша фея-хрещена така: «та нє, ну таксі це фігня, я вас відвезу».

Десь по ходу підготовки Віолетта перестала сприйматися як «підрядник» і стала просто своєю людиною на всьому цьому весільному двіжі.

Коротше, Віолетта класнінька. Дуже. Промінчики любові за все це!

Ведучий — Павло Уздеміров.

Павло хороший. Павло нам прям дуже запав у серденько тим, наскільки добре він зловив наш вайб і зрозумів, яким ми взагалі хочемо бачити цей день.

Бо з ведучим у мене, якщо чесно, був один із більших страхів. З одного боку, дуже не хотілося якогось олдскульного дядька, який перетворить весілля на нескінченні конкурси з перекочуванням яєць через штанину, лопанням кульок у максимально двозначних позах і всім іншим прекрасним спадком весільної індустрії нульових. Але й в інший бік теж не хотілося перегнути — якогось супертіктокового ведучого, який живе в парадигмі, що кожна секунда має бути контентом, усі постійно мають щось знімати, кричати, репостити й генерувати матеріал.

Хотілося просто нормальну людину, яка плюс-мінус схожа на нас за вайбом, не буде робити з весілля ані перенасичений активностями венігрет, ані безперервний Reels-марафон — і Павло виявився прям рівно таким.

У результаті вийшов той баланс, який нам і хотілося. Все йшло за планом, постійно щось відбувалося, були конкурси, тости, традиції, букет, забіг за віскі, танець, торт, сімейне вогнище — але при цьому не було відчуття, що нас женуть по сценарію і треба терміново виконати наступний пункт програми.

Було достатньо двіжу, щоб вечір не перетворився просто на довге застілля, але й достатньо повітря, щоб люди могли нормально поїсти, поговорити, випити, пофоткатися на Instax, написати щось у книгу побажань і просто потусити між собою.

І ще дуже зайшло, як Павло працював саме з гостями. Ще перед весіллям ми трохи розповідали йому, хто є хто, і він реально це запамʼятав: швидко зі всіма сконектився, десь пожартував, десь підхопив щось із розмови, когось акуратно втягнув в активність, а когось навпаки не смикав зайвий раз. Через це досить швидко було відчуття, що він не якийсь окремий чувак із мікрофоном, а просто ще одна своя людина на вечорі.

Плюс Павло не намагався перетягувати все на себе. Він весь час був десь поруч, тримав темп вечора, в потрібний момент збирав усіх до наступної штуки, щось підкидав, щось розрулював — але головними все одно залишалися ми з 🌺А🌺 і наші гості, а не «шоу ведучого».

Коротше, Павло дуже точно потрапив у те, що ми шукали. Без крінжі, без перебору, без відчуття, що тебе тримають у заручниках конкурсної програми, і без спроб зробити з кожної хвилини контент.

Просто хороший вечір, який ішов як треба, і ведучий, який в якийсь момент став у ньому своєю людиною.

Фотографка — Марина (zhuravlova.m)

Тут поки без фінального вердикту по фоточках, бо ми їх ще чекаємо, але по самому процесу Марина нам дуже зайшла.

Ще на етапі знайомства було відчуття, що по вайбу ми плюс-мінус в одну сторону дивимося, а в день весілля це тільки підтвердилося. Без зайвої напруги, без постійного «а тепер станьте отак, руку сюди, голову туди», але при цьому вона весь час десь поруч, ловить моменти, підказує, коли треба, і взагалі не створює відчуття, що ти пів дня живеш не весілля, а фотосесію.

Для мене це було особливо важливо, бо я не дуже люблю довго й усвідомлено «фоткатися», а тут усе йшло досить легко: щось познімали в готелі, щось на ВДНГ, щось уже під час святкування — без відчуття, що тебе постійно витягують із власного дня заради ще одного кадру.

Коротше, по конекту Марина в нас прям співпала. А тепер сидимо й чекаємо фоточки, щоб уже побачити, що вона там назбирала за весь цей день.

Відеографка — Юля (Tsunami Yulya).

З Юлею теж дуже швидко співпали по вайбу, і окремо зайшло те, як вона буквально вела нас за ручку протягом дня й підкидала ідеї, що і як можна красиво зняти, куди стати, куди пройтися, що сказати в камеру, а де навпаки нічого не вигадувати й просто лишити все як є.

Для мене це було особливо корисно, бо я взагалі не дуже вмію бути на відео. Щойно бачу камеру — одразу трохи деревʼянію й починаю не розуміти, куди подіти руки, як стояти і що робити з обличчям. Але Юля дуже спокійно все підказувала й курувала: тут пройдіться, тут станьте так, тут просто подивіться одне на одного, тут нічого не робіть. І в результаті навіть із такого кривульки, як я, вийшло цілком красіво.

При цьому не було відчуття, що ми весь день граємо якісь ролі для камери. Юля десь направляла нас, десь щось пропонувала, а десь просто ловила те, що відбувалося саме по собі.

Ще дуже сподобалося, наскільки чуттєвими в неї виходять відосіки. Вона добре ловила всякі штуки, які ми самі в моменті могли навіть не помітити: погляди, реакції, короткі моменти між основними подіями, всяке таке.

Ну і окрема любов — SDE, яке Юля змонтувала прямо в день весілля. Уже під завершення вечора ми сіли дивитися його разом із гостями, і це було дуже класно: день ще навіть не закінчився, а ми вже бачимо шматочки всього, що сьогодні сталося — ранок, збори, церемонію, 🌺А🌺 на подіумі, наші реакції, гостей, святкування й купу моментів, які ще буквально кілька годин тому просто пролітали один за одним.

Коротше, після того як уже ввечері подивилися SDE, питань «чи ту людину ми вибрали» точно не лишилося.

Декоратори — 33 Concept

Вони гарні. Хоча, буду відвертим, до самого весілля в мене були певні сумніви, що все вийде саме так, як ми собі придумали. Бо презенташка в Canva з тим, як має виглядати декор, була трохи в стилі «тяп, ляп, чвяк-швяк і в продакшен, швиденько накидали — і вперед», місцями виглядала досить умовно, і я періодично дивився на неї з думкою: «ну ладно, побачимо». Плюс це була їхня перша робота саме в «Стрічці», тож десь на фоні ще жила думка, що локацію вони до цього не знають і вже на місці може вилізти щось неочікуване.

Але в день весілля всі питання відпали. Все було оформлено саме так, як ми хотіли: все красиво, нічого зайвого, без перегрузу, з нормальною кількістю квітів, свічок і всіх дрібничок, які ми обговорювали. Те, що в Canva виглядало трохи «ну ладно, побачимо», наживо виявилося прям рівно тим, що ми хотіли.

А окремий жирний плюс їм за те, як вони відпрацювали безпосередньо в день весілля. Спочатку змонтували welcome-зону й арку в саду між деревами — все як планували. Потім почався дощ і стало зрозуміло, що природа має власне бачення нашої концепції, тож вони швидко зорганізувалися й перенесли все під накриття «Стрічки».

Провели перший welcome там, дощ пройшов — і ці люди взяли й перенесли все назад у сад.

Арку, декор, зону, всю цю красоту — знову між дерева, знову розставили, поправили, зібрали, і в результаті все виглядало так, ніби саме так і було задумано від самого початку, а не ніби пів години тому весь декор рятували від дощу й тягали туди-сюди.

І це при тому, що «Стрічка» для них була новою локацією. Але по факту розібралися з нею на ходу, пережили два переїзди декору через погоду й усе одно зібрали все так, як ми хотіли.

Так що так: по презенташці я нервував дарма. 33 Concept справилися прям на відмінно.

Костюм нареченого — Yarmich

З Yarmich мені найбільше сподобався сам підхід до вибору. Не просто заходиш у магазин і починаєш навмання міряти все підряд, а поруч є стиліст-консультант, який дивиться, що тобі пасує, що краще сидить, що нормально підходить до весілля, і допомагає зібрати весь образ без оцього «ну, наче норм, беремо».

Вибір теж зайшов — було з чого дивитися, міряти й порівнювати, а не вибирати між двома плюс-мінус однаковими костюмами. Після вибору ще нормально все підшили під мене, тож по посадці в результаті теж без питань.

Єдине, що трохи лишило осадок, — історія з термінами. Костюм ми замовляли завчасно, десь за місяць, і дату отримання узгодили відразу, але по факту її все одно посунули приблизно на тиждень. Нічого критичного не сталося і до весілля все встигли, але коли ти спеціально приходиш заздалегідь саме для того, щоб не бігати в останній момент, такі переноси трохи нервують.

Але по самому костюму, підбору й тому, як усе в результаті сіло, — я задоволений. І окремий плюс за те, що тебе не лишають самого ходити між вішалками й гадати «ну це норм чи нє», а нормально допомагають усе підібрати.

Неймовірно вишукана божественно красіва сукня нареченої — Весільний салон INESSA

Тут я, канєшно, абсолютно необʼєктивний, але 🌺А🌺 була неймовірно красива.

І окремо дуже радий, що ми таки дотрималися отої класичної традиції, що наречений не бачить наречену в сукні до церемонії. Я реально не бачив її в повному образі до самого весілля — і, як виявилося, не дарма.

Бо ця стара традиція це було тупо «вау», який не розмазався по примірках, фоточках у дзеркалі й «дивись, як сидить».

Але про сам момент уже буквально за кілька абзаців.

Ну, з підготовкою і локаціями розібралися. А тепер вже точно — сам день.

🟠 Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

День Х-ну-прям-зовсім-Х
Весілля. 06.09.2026

Ранок наречених

Ранок почався в готелі «Софія»(так, нічого несподіваного, готельна мекка передвесільної ночі і ранку наречених).

Тут канєшно варто згадати, що ще переддень цього дня ми носилися містом як вжалені активно дороблючи останні приготування, завозили алкоголь в заклад, збирали всі речі, які нам знадобляться, пакували костюм і сукню, намагалися не забути перстеники і ще мільярд інших дрібничок.

Але врешті решт всі приготування зроблені наскільки це можливо, тож вже час і рухаться в готель. Заселилися. Закинули речі. Пішли на останню вечерю в статусі нежонатіків. Повернулися і постаралися лягти поспати пораніше, щоби наступний день пройшли живчиками, а не сонними мухами (план був хороший, та шкода невдалий, бо на нервячкі добре якщо вийшло поспати пару годин, бо решту часу крутилися в спробах заснути).

Ранок нашого дня. Попри весь масштаб події, сам початок дня був дуже звичайним. Просто прокинулися. Ну ладно, не прям просто прокинулися, а прокинулися трошки побиті; і з тією зовсім мацюпунєю маленькою поправочкою, що сьогодні, взагалі-то, наше весілля. Повалялися, потроху прийшли до тями, швиденько пішли снідати, щоби встигнути до часу поки до 🌺А🌺 приїдуть її фарбувати. І оце, мабуть, був останній шматочок дня, де ще можна було просто сидіти удвох, їсти сніданок і нічого особливо не робити. Насправді навіть тут трошки не встигли, бо доснідували вже в номері, поки 🌺А🌺 починали марафетити. Ну, а далі, механізм запустився і все почало нестися з шаленою швидкістю.

Почалися збори. 🌺А🌺 вже активно нафарбовують і роблять всі ті магічні жіночі процедури, після яких людина за кілька годин незрозумілим чином перетворюється на наречену. Я тим часом займався значно складнішою чоловічою частиною підготовки — вдягнув сорочку і костюм.

Десь на цьому етапі до нас підтягнулися фотограф і відеограф, і від цього моменту ранок уже перестав бути просто ранком і став ранком наречених™. Почали робити фоточки, відосіки, красиві кадри зборів і всілякі дрібні штуки, на які в звичайному житті ніколи не дивишся збоку: як хтось застібає ґудзики, поправляє сукню, бере в руки парфуми чи просто дивиться у вікно.

Окрема прекрасна частина — записати одне одному клятви й якісь мімішні слова для відео. Отут раптом зʼясовується, що сказати людині, з якою ти живеш і яку любиш, щось хороше — легко. А сказати те саме в камеру, знаючи, що потім це ще хтось буде монтувати, — це вже пупупу. Мене в цьому окремо веселить і тішить, що 🌺А🌺 навіть купила спеціальні книжечки, де ми мали би написати наші клятви, щоби все красіво і поетично, але в передвесільній гонкі для творіння текстів часу не знайшлося. Проте коли це клятва кохання найближчій і найважливішій людині, то вже всередині себе й так знаєш, які слова хочеш сказати, тож не обламалися, справилися. А книжечки всерівно пригодилися для красівих фоточек — отам на заглавній пікчі вони є.

Було ще багато фоточок — разом, окремо, біля вікна, в номері, з усіма атрибутами дня. І в якийсь момент із цього всього вже стало абсолютно очевидно: ну все, ми красіві, зібрані, час їхати робити брррр.

І тут почався дощ. Не якийсь там символічний кіношний дощик на пʼять хвилин, а цілком нормальна київська мокра погода. Тож до РАЦСу поїхали по мокрому й сіренькому Києву. І зараз мені навіть нравиця, що було саме так: ми вже повністю зібрані, їдемо женитися, за вікном дощ, а нам взагалі норм.

РАЦС №1 на ВДНГ

Приїхали на ВДНГ (трошки навіть заранше запланованого, такшо в машині ще була нагода посидіти зібрати думки в купку та схомʼячити по кілька ммденсинок під акомпанемент дощичка, що вже потроху закінчувався). Там уже почали підтягуватися всі наші. Вуаля, вжух-вжух, до цього моменту весілля існувало переважно як наш нескінченний список справ: локація, трансфер, готель, стіл, алкоголь, фотограф, квіти, хто коли приїде, хто біля кого сидітиме.

А тут раптом усі ці люди, заради яких частково й робилася вся ця організаційна вакханалія, реально стоять перед тобою. Всі приїхали, всі нарядні, всі дивляться на нас. Все, шляху назад немає, та й не хочеться, несемося на крилах в світле майбутнє.

Початок церемонії в мене вийшов особливо прекрасний. Я мав красиво вийти під KISS — I Was Made for Lovin’ You, але від хвилювання й загального бажання вже нарешті почати я настільки швидко вискочив на сцену, що пісня навіть не встигла дійти до приспіву, але всерівно красіво. Отакий із мене драматичний нареченийський вихід: музика тільки почала розкачувати атмосферу, а я вже стою на місці й чекаю, шо там далі.

А далі вийшла 🌺А🌺.

(це мало би бути десь 72 шрифтом, щоб хоч якось спробувати передати текстом наскільки це насправді було божественно красиво, чарівно і магічно)

Вона, шалено красива, йшла до мене подіумом у неймовірній білій сукні, яку я нарешті вперше побачив, і в якийсь момент я просто стою, дивлюся на неї — і відчуваю, як на очах підступно проступають сльози щастя(🌺А🌺 мені до останнього не вірила, що так і було і така “та не було там сліз” аж поки не побачили наш відосік з церемонії). Можна скільки завгодно до цього готуватися, прокручувати в голові всі сценарії і плани, знати програму дня, розуміти, що зараз відбудеться, але момент, коли бачиш свою наречену, яка йде до тебе вже безпосередньо на церемонію це щось геть зовсім інше, ніщо до цього не порівняється з тим який це магічний момент.

Сама церемонія промайнула значно швидше, ніж усі місяці підготовки до неї. Були красиві слова про нас, про сімʼю й про те, для чого ми власне тут всі зібралися; були ті самі кілька хвилин, коли ти наче слухаєш усе дуже уважно, але водночас половина мозку просто фіксує: аааааааа, це реально з нами відбувається, це наше свято.

Потім сказали все, що мали сказати, поставили підписи, обмінялися кільцями, поцілувалися — і вийшли вже офіційно сімʼєю. І це, канєшно, доволі кумедна штука: ще десять хвилин тому 🌺А🌺 була моєю дівчиною, нареченою, партнер ін крайм, а тепер уже офіційно — моя дружина. Наче нічого особливо не змінилося, але всерівно бентежно.

А далі, звичайно, почався великий ритуал «тепер треба сфоткатися з усіма». Спочатку всі разом, потім із батьками, родичами, друзями, ще раз із кимось, бо хтось моргнув, ще раз, бо хтось не встиг підійти, ще окремо нас удвох. Після короткої й трохи нереальної самої церемонії вже можна було нарешті видихнути, нормально всіх пообіймати, поприймати вітання і потроху усвідомити, що взагалі щойно сталося.

Після цього був вихід червоною доріжкою. Ми виходимо разом, усі стоять обабіч, дивляться, фотографують, усміхаються, і нас зверху починають обсипати пелюстками троянд. І воно все виглядає настільки красиво, що в якийсь момент навіть трохи нереально. Пелюстки кружляють у повітрі, навколо наші люди, попереду червона доріжка, ми йдемо разом уже після церемонії, вже офіційно чоловік і дружина — якийсь нереально красивий кадр із голлівудського романтичного фільму.

Тільки це не чужий відосік в інтернеті — це буквально відбувається з нами.

Ну красіво ж.

Після цього гості вже потроху рушили до «Стрічки», а ми з 🌺А🌺 ще лишилися біля загсу трохи пофотографуватися. І буквально щойно всі розійшлися, трапився ще один маленький випадковий епізод, який робить фенсі вишеньку на тортику.

Нас помітив якийсь амерікано-турісто, який гуляв ВДНГ і, очевидно, не очікував випадково натрапити посеред Києва на чуже весілля. Трошки перекинулися з ним смолтоком, порадів разом із нами й набажав купу всяких приємностей на майбутнє. Абсолютно випадкова людина, яку ми до того ніколи не бачили й, скоріш за все, більше ніколи не побачимо, просто на кілька хвилин увійшла в наш весільний день, сказала нам щось хороше й пішла собі далі гуляти.

Після цього вже нормально пішли фоткатися. Кілька хвилин ВДНГ був майже тільки наш: походили алеями, познімалися удвох, покрутилися біля павільйонів, половили світло після дощу.

Ще півгодинки тому ти стоїш перед усіма, слухаєш красиві слова, ставиш підписи й намагаєшся не розревітися, а тут уже просто ходиш із дружиною по ВДНГ і фотографуєшся.

Жизнь, канєшно, дивовижна штука, нравиця.

Потім нас підхопили машиною й повезли до ресторану. І от у машині вже якось зовсім інакше: церемонія позаду, всі приїхали, кільця на пальцях, нічого не забули, ніхто не передумав. Просто сидиш поруч із 🌺А🌺, дивишся у вікно і потроху доходиш до думки: ага, все, ми реально вже одружені.

А біля «Стрічки» тим часом гості вже чекали нас у welcome-зоні з коктейлями. Підʼїжджаємо — всі вже з келихами, хтось балакає, хтось фотографується, нас помічають і починають зустрічати. Ще трохи пообіймалися, поприймали вітання — і десь тут уже остаточно стало зрозуміло, що офіційна частина закінчилася. Коктейлі налиті, всі свої на місці, можна нарешті нормально святкувати.

Ле ресторанте. Ле “Стрічка”

А далі вже можна було сідати за столи.

І от тут ожила та сама схема посадки, над якою до цього сидиш і переставляєш людей, ніби вирішуєш долю маленької держави. До весілля це просто список із прізвищами й стільцями, а тут дивишся — всі реально сидять на своїх місцях, їдять, пʼють, балакають, сміються, і воно нарешті працює.

Окремою розвагою для гостей ми зробили велику картину із завданнями для Instax. Не лише «ось камера, фоткайтеся», а прикольний список того, що треба було вполювати протягом вечора: зробити певні фоточки, надрукувати їх на місці й вклеїти у відповідні місця. Тож до кінця вечора картина потроху обростала фоточками — десь нормальними, десь кривенькими, десь максимально випадковими, зате всі наші.

Поруч була й книга побажань, куди всі могли залишити нам щось на майбутнє. Тож додому ми в результаті привезли ще й повністю обліплену Instax-фоточками картину та книгу, де всі понаписували нам всякого хорошого.

Сам вечір тим часом ішов своїм темпом: їжа, тости, конкурси, жарти і багато хороших слів від наших людей. Оце, мабуть, одна з речей, які справді хочеться добре запамʼятати — сидіти поруч із 🌺А🌺 й слухати, що про вас говорять батьки, рідні та друзі. Десь смішно, десь страшенно ніяково, десь раптом чуєш якусь деталь, про яку взагалі не знав, що людина її памʼятає.

Не обійшлося, канєшно, і без визначення наступних потенційних молодят, тільки стандартну програму ми трохи модифікували. 🌺А🌺 спочатку зробила вигляд, що зараз по класиці кидатиме букет через плече, але букет виявився чарівним: насправді він складався з трьох менших. Тож замість того, щоб одна людина перемогла всіх інших у файті за букет, 🌺А🌺 розділила його й сама віддала три маленькі букети в руки трьом потенційним наступним нареченим.

Для неодружених хлопців церемонія була менш ніжна. Ніяких квіточок: десь попереду ставиться пляшка вісткаря, хлопці шикуються — і біжать за нею. Хто перший добіг і забрав, той за правилами нашої високоточної системи прогнозування стає потенційним наступним нареченим. Мені здається, достатньо репрезентативний метод.

Потім був наш танець. І його я досі не дуже хочу розкладати на багато слів: ми вийшли, заграла музика, всі стали навколо, і на кілька хвилин можна було взагалі забути про програму, гостей, фотографів, таймінги й усе інше. Просто ми з 🌺А🌺 посеред власного весілля.

Далі вже торт — винесли, поставили, нам урочисто видали ніж, запалили холодні вогні і от вже і настав час синхронно різати красівий шматочок перед купою камер. Чудовий ритуал.

А ближче до завершення було сімейне вогнище. Наші мами запалили свої свічки, від них ми вже разом запалили нашу. Я, коли 🌺А🌺 пропонувала цю традицію, спочатку був десь у режимі «ачотаково», а вже там, коли всі стали навколо зі свічками, такий: а, ладно, поняв, насправді виявився дуже щемкий і красивий момент.

А після цього офіційна програма вже остаточно розчинилася в танцюльках. Люди, які кілька годин тому чинно сиділи за столом і говорили красиві слова, вже скачуть під музичку, піджаки десь поділися, зачіски живуть власним життям, хтось ще фоткає останні завдання для Instax-картини — чудовий фінальний аккорд для красивого закриття святкування.

Потроху вечір почав згортатися. Потроху всі почали розʼїжджатися: хтось додому, хтось у готель, хтось ще лишався на останні танці. Ми тим часом збирали подарунки, квіти, книгу побажань, нашу заповнену фоточками картину й усе інше, що тепер треба було якось не забути.

Врешті-решт вдома

Ну а потім ми врешті-решт опинилися вдома.

Уже без музики, ведучого, гостей, фотографа, відеографа, тостів і постійного відчуття, що зараз має відбутися наступний пункт програми. Просто ми з 🌺А🌺, квіти, купа подарунків і листівок, пакетів, весільних штук, книга побажань, Instax-фоточки й усе інше, що якимось дивом треба було затягнути додому разом із нами.

І от тут стало приємно, спокійно і тихо.

Ще зранку ми прокидалися в «Софії», снідали й тільки збиралися їхати женитися, а тепер уже сидимо вдома серед пакетів, квітів, подарунків, фоточок і всього добра, яке цілий день їздило за нами з місця на місце.

І тільки вдома до нас нарешті трохи дійшло, що всьо — весілля вже сталося. Бо останні кілька місяців все крутилося навколо двох фраз: «треба встигнути до весілля» і «та вже після весілля». Купити, забронювати, написати, уточнити, забрати, не забути, ще раз перевірити, ще раз комусь нагадати. А тут раптом — все, ніякого «до весілля» більше немає.

Ще трохи порозгрібали принесене, повтикали у фоточки, повспоминали день уривками в режимі «а ти бачив оце?», «а памʼятаєш, як?..», «блін, а цього я взагалі не бачив», а потім просто зрозуміли: всьо, на сьогодні хватить.

Тож просто лягли спати.

От і всьо. Кілька місяців підготовки, один дуже довгий і супер насичений подіями і емоціями день — і вжух, тепер ми чоловік і дружина.

Магазини, підрядники і всі-всі-всі хороші, кого згадував у пості, — з посиланьками

• Будиночок рибалки –gmaps
• Перстеник – UDC (Ukrainian Diamond Center)
• Будиночок, де була пропозиція – yellow_bird_place
• Ресторанте для святкування – Стрічка ВДНГ
• Організаторка/координаторка весіль — Віолетта
• Ведучий – Павло Уздеміров
• Фотографка — Марина (zhuravlova.m)
• Відеографка — Юля (Tsunami Yulya)
• Декоратори — 33 Concept
• Костюм нареченого — Yarmich
• Неймовірно вишукана божественно красіва сукня нареченої — Весільний салон INESSA

🟠 Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

Ну і, мабуть, з весіллям на цьому все.

Можна було б ще довго згадувати якісь дрібниці, окремі моменти, жарти, людей, фоточки й усе те, що за цей день встигло статися, але тоді цей спешл уже остаточно перетвориться на багатотомник.

Тож зетс ол.

Весілля вдалося, ми одружилися, всі потанцювали свої бажані туц туц туц, більшість навіть дуже задоволені.

А далі була ще дрібка відпустки для весільної подорожі, але як вчать флешбеки з дитинства “но ета уже совсєм другая історія”, про яку я теж одного дня таки сяду й напишу окремий пост.

Мабуть. Колись. Не тисніть на мене.