Про книгу:
Три з половиною тисячоліття Лето ІІ Атрід править величезною космічною імперією з центром на Арракісі. За цей час і планета, і правитель змінилися до невпізнання. Від пустельної Дюни не залишилось і сліду — тут з’явилася рослинність і зникли хробаки. Лето майже повністю перетворився з людини на піщаного черва. Лиш одне незмінне — поруч із Богом-Імператором завжди є гхола Дункан Айдаго. В Імперії назріває небачене протистояння. Величезні сили, накопичені впродовж тривалого Миру Лето, готуються кинути виклик Владиці, а найзатятіші вороги є в його найближчому оточенні. Дункану доведеться вирішити, на чиєму він боці, а від його вибору залежатиме доля всього людства.
Враження:
Ну, книга ок, але хайп довкола неї переоцінений
Книга на сайті видавництва: «Бог-Імператор Дюни» – Френк Герберт
| Author | Френк Герберт |
| Rate | ★ ★ ★ ★ |
| ISBN | 9786171282988 |
| Lang | UA |
| Publisher | Книжковий клуб “Клуб Сімейного Дозвілля” |
Highlights
Навіть буття богом, яким мене вважали і яким я, звісно, був, може врешті-решт стати нудним. Мені не раз спадало на думку, що божественна нудьга є доброю і достатньою причиною, аби вигадати свободу волі.
Копія — це гірше, ніж ніщо
Розумом ти знаєш, що навіть я одного дня помру якимось чином, — сказав Лето. — Але не віриш у це. — Як я можу повірити в те, чого ніколи не побачу?
Владика Лето відповів: «У такому краєвиді немає зовнішньої духовної свободи. Ти цього не бачиш? Тут немає відкритого світу, часткою якого можна себе відчувати. Це все закрите — двері, засуви, замки!»
Більшість людей є недостатньо сильними, щоб знайти внутрішню свободу
Айдаго кашлянув. — Яка річ найгірша з того, про що ти мене попросиш? «Як типово для Дунканів!» — подумав Лето. Цей теж класичний. Айдаго присягає на вірність Атрідові, хоронителеві присяги, даючи водночас сигнал, що не переступить власних меж моральності.
Вони молоді, і я не переконав їх, що мій шлях кращий. Дуже складно переконати молодих у будь-чому. Вони вже народилися всезнайками.
Тоді я звернуся до Лето першого й Пола — тих, що знають мене найкраще. Використайте мене добре, бо я вас любив.
Вам не спадало на думку, що ваші предки — це ті, хто вижив, і що виживання інколи вимагало жорстоких рішень, різновиду бездумної брутальності, яку з великими труднощами придушує цивілізоване людство.
Він розповідає про напрочуд стійку традицію, за якою старші чоловіки завжди посилали в бій молодших.
«Хай як ми просимо розповісти нам правду, усвідомлення її часто є неприємним. Не маємо приязні до Правдомовиць».
Пам’яті прикладають до кожного з нас свій важіль — до того, що ми думаємо й що робимо. Вважаєте, що ви непідвладні таким впливам? А я Галілей. Стою тут і кажу вам: «А все-таки вона рухається». Те, що рухається, може виявляти свою силу так, як досі не сміла протистояти жодна смертна сила. Я тут, щоб посміти.
Вона виявила, що найлегше бути правдивою та відкритою
Належність до змови, так само, як і до армії, звільняє людей від почуття особистої відповідальності.
Войовничі місіонерські релігії можуть поділяти ілюзію «гордого минулого», але мало хто розуміє найвищу загрозу для людства — фальшиве почуття свободи від відповідальності за власні вчинки.
Я тебе не розумію, мілорде. — Це й є початком знання — відкриття, що ми чогось не розуміємо.
Ти звів високі стіни лише для того, щоб сісти серед них і жаліти себе?
Я висловлююся з огляду на нагромаджені спостереження, які кажуть мені, що мирна постава — це постава переможених. Це постава жертв.
Вона була розумом, що спирався на глибоку чутливість, без жодної гедоністичної слабості Малкі. Лякала своєю досконалістю. Усе в ній підтверджувало його усвідомлення, що вона була саме такою жінкою, яку б він, якби доріс до нормальної мужності, хотів би (Ні! Потребував!) собі за дружину.
Ти уявляєш, як це — бути мною… тут? — Доля гхоли нелегка, — промовив Лето. — Деякі життя складніші за інші.
Я не розумію твого правління, твоєї Імперії — нічогісінько. Що більше довідуюся, то сильніше усвідомлюю, наскільки я не розумію, що тут відбувається. — Яке щастя, що ти відкрив шлях до мудрості, — сказав Лето. — Що? — Від подиву голос Айдаго здійнявся так, що перетворився на рев, наче на полі битви, і цей рев наповнив усю кімнату. Лето всміхнувся. — Дункане, хіба ж я не казав тобі, що відчуття, наче ти щось знаєш, — це найдосконаліший бар’єр, який унеможливлює науку?
Таку травму можна зцілити співпрацею, а не протистоянням. Заклик до співпраці дає змогу ідентифікувати цілителя.
Знання про наркотики походить переважно від чоловіків, бо вони більше схильні до ризику — як вияву чоловічої агресії.
О ні. Хоча сказав щось дуже цікаве. За його словами, я мушу завжди пам’ятати, що Бог Лето для кожного з нас є іншою особою. — Що в цьому цікавого? — спитав Лето. — Цікавим було питання, якому ці слова передували. Він сказав, що часто міркує, яку роль ми відіграємо у творенні цієї різниці.
Цей мудрий чоловік зауважив, що багатство є знаряддям свободи. Але погоня за багатством є дорогою до рабства.
Треба цінувати життя, щоб хотіти його зберегти, — сказала вона. — І ті, що вижили, найлегше й найгостріше сприймають красу життя. Жінки знають це краще, ніж чоловіки, бо народження є віддзеркаленням смерті.
Я вже маю добрих адміністраторів — непідкупних, мудрих, з філософським мисленням, що відкрито зізнаються у своїх помилках і швидко знаходять рішення.
І це теж. Але є дещо більше. Різниця між добрим і поганим адміністратором полягає у часі, що дорівнює приблизно п’ятьом ударам серця. Добрий адміністратор здатен на миттєві рішення. — Прийнятні рішення? — Зазвичай вони спрацьовують, тоді як поганий адміністратор вагається, тягне час, просить про комітети, дослідження та звіти. Врешті-решт, діє так, що це створює серйозні проблеми.
Поганий адміністратор більше заклопотаний звітами, ніж рішеннями. Хоче закарбованого запису, який може показати на виправдання своїх помилок. — А добрі адміністратори? — О, їм достатньо словесних наказів. Вони ніколи не вибріхуються, якщо їхні словесні накази спричиняють проблеми, і оточують себе людьми, спроможними мудро діяти на підставі словесних наказів. Часто найважливішою інформацією є те, що щось пішло не так. Погані адміністратори приховують свої помилки, аж доки не стає надто пізно, аби їх виправити.
Будь-хто може провалитися, — відповів він, — але відважні добрі друзі допоможуть.
Такі думки нагадали їй фрименські вірування, що край, де ти народився, робить тебе тим, ким ти є.
Тоді я зостанусь, — сказала вона. — Черпатимемо зі спільного буття стільки радості, скільки зуміємо. Якщо це означає, що маємо побратися, хай так і буде.
Малкі знав, як усі всемогутні мусили змагатися з постійною піснею сирен — прагненням самовдоволення. «Постійне усвідомлення влади в найменшій твоїй примсі».
«Ми ніколи не позбудемося до кінця вчителів нашого дитинства».
мільйони неправд не створять одної правди. Правду ми розпізнаємо по тому, що вона триває.
Паразитуй надто довго, і не зможеш існувати без хазяїна.
Бажання зближує учасників. Дані визначають межі їхнього діалогу. Сумніви формують питання.
У цьому теж є свій урок. Що насправді чинять такі машини? Збільшують кількість речей, які ми можемо робити, не задумуючись. Речі, які ми робимо, не задумуючись, і є справжньою небезпекою. Глянь, скільки ти йшла крізь пустелю, не подумавши про свою лицеву маску.
Він відчував, як згасає її життя. Змагайся з темрявою, Сіоно! Це та єдина річ, яку завжди робили всі Атріди. Змагалися за життя. А зараз вона змагалася не лише за своє життя, а й за чужі.
«Крізь вилом пройдемо — або тілами / Своїми замуруємо його!»
Тоді згадуєш, що ніколи не слід бути в товаристві людини, з якою не хотів би померти.
Монео зрозумів, що хвилина, яка тільки-но його покинула, більше йому не доступна.
Він потрапив у пастку. Довідався, що складно жити в теперішньому, нема сенсу жити в майбутньому, неможливо жити в минулому.
Ви маєте квадратні думки, що опираються колам.
Владико, я не хотів образити. Хотів лише… — Глянь угору, Монео! Монео мимоволі підкорився, глянувши в безхмарне небо, на якому розгорялася ранкова зоря. — Що там, Владико? — Там немає стелі, яка б заспокійливо здіймалася над тобою, Монео. Лише відкрите небо, повне змін. Привітай його. Кожне чуття, яке ти маєш, є пристроєм реагування на зміни.
Монео повертається, — сказала йому. — Прошу, коханий, не лякай його. — Монео теж твій друг? — Ми друзі по шлунку. Обоє любимо йогурт.
Тільки дурні віддають перевагу минулому!
🟠 Донат? Донат!
Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.
Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту
А тут от мої соціальні мережі, чуєш, підпишись!
Відкрийте більше з gallery21
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.