Настав час, і старий Пол Атрід, таємничий Муад’Діб, володар Арракіса, покинув Галактику назавжди. Роки його правління сплинули, як і роки життя. Почалася епоха дітей Дюни — близнят Лето та Ганіми. У них зосереджена грізна сила — завдяки пам’яті своїх предків вони не по-дитячому мудрі й мають дар передбачення. Вороги кидають виклик імперії Атрідів. Зрадники династії розставляють капкани інтриг. Арракісу загрожує економічна криза. Тим часом планетою шириться чутка про таємничого Проповідника. Кажуть, що це повернувся сам великий Муад’Діб…
Враження:
Ну, книга ок, але хайп довкола неї переоцінений
| Author | Френк Герберт |
| Rate | ★ ★ ★ ★ |
| ISBN | 9786171279629 |
| Lang | UA |
| Publisher | Книжковий клуб “Клуб Сімейного Дозвілля” |
Highlights
«Найкраще їх наслідувати, — сказав собі Стілґар. — Найкраще приймати те, що надходить, тоді, коли воно надходить»
Колись ти доклала чимало зусиль, міледі, пояснюючи мені, що слід придивлятися до тих, хто вижив, і вчитися в них.
Радість життя, його краса цілковито пов’язані з тим фактом, що воно може заскочити нас зненацька
короткотермінова доцільність завжди підводить у дальшій перспективі
«Здогадуватися про свою смертність — це знати початок жаху; не мати жодного сумніву у своїй смертності — це знати кінець жаху».
Коли найбільше стараєшся, тоді найчастіше й провалюєшся.
А щоб небо побачить, Треба пекло пройти.
Відігнавши тих, хто звітує правдиво, залишиш при собі тільки тих, хто знає, що ти хочеш почути, — солодким голосом промовила Джессіка. — Не можу вигадати нічого отруйнішого, ніж гнилий сморід власних рефлексій.
Всесвіт просто є. Це єдиний спосіб, завдяки якому федайкін може його побачити, залишившись господарем своїх чуттів. Всесвіт не погрожує і не обіцяє. Він підтримує речі, непідвладні нашому контролю: падіння метеорита, вибух меланжевої маси, старіння та помирання. Такими є реалії нашого Всесвіту — і слід приймати їх такими, хай що б ми до них почували. Ми не можемо змагатися з реаліями словами. Вони приходять до вас на свій власний безсловесний лад, і тоді, тоді ви зрозумієте, що означає «життя і смерть». Зрозумівши це, сповнитеся радістю.
Уряди, якщо вони утримуються достатньо тривалий час, завжди наближаються до аристократичних форм. Жоден уряд в історії не міг відхилитися від цієї схеми. Разом із розвитком аристократизму уряд що далі, то більше наближається до діяльності в інтересах тільки панівного класу, — байдуже, чи це спадкова монархія, олігархат, фінансова імперія або ж міцно вкорінена бюрократія.
Коли нам здається, наче ми щось знаємо, то саме цієї миті треба придивитися пильніше.
«Удача веде куди завгодно!»
Але з книжок та котушок можна навчитися лише того, що певні речі можуть бути зроблені. Справжня наука потребує процесу виготовлення цих речей.
Фарад’н примружив очі, намагаючись зазирнути під шкіру цього чоловіка. Айдаго здавався витривалим, ніби цього чоловіка не можна втомити. Він справляв враження самодостатньої, організованої та напрочуд спаяної цілісності.
Скажу вам, який урок засвоїв покійний Лето, — він збагнув, що завтра ще не настало й може не настати ніколи. Ця мить — єдиний час, доступний нашим чуттям, і єдине місце для нас у нашому всесвіті.
Муад’Діб показав нам дві речі: певне майбутнє і непевне майбутнє. Він цілком свідомо постав перед лицем крайньої непевності найбільшого Всесвіту. Він пішов наосліп зі свого місця у цьому світі. Показав нам те, що люди мусять робити завжди, віддаючи перевагу непевності перед певністю.
«Щомиті довкола лежить невідоме. Там тобі слід шукати знань».
Будьте обережні. Без покриття, яким є ментатська інтеграція, вас може поглинути Проблема Вавилона. Такий ярлик дають усюдисущій проблемі складання помилкових комбінацій з істинної інформації.
Хвороба байдужості нищить багато речей, — промовив Лето. Кивнув головою: — Так… навіть цивілізації помирають від неї.
«Ти дитина, яка хоче бути дорослою людиною. Ставши дорослим, даремно шукатимеш дитини, якою ти був».
Знання — це нескінченна пригода на краю непевності.
У людському житті немає таємниці. Це не проблема, яку слід розв’язати, а дійсність, яку слід пережити.
Непоштивість — найнеобхідніший складник релігії, — відповів Лето. — Не кажучи вже про її значення у філософії. Непоштивість — це єдиний доступний спосіб випробувати наш Усесвіт.
Нехай усі води Дюни виллються в пісок. Не дорівняються моїм сльозам.
Так він доручив себе невідомості. Буря мине, а якщо не відкриє його ламкої кишені, то він зможе вибратися… або ж увійде в Мадінат Ассалям — Оселю Миру.
У кризовій ситуації вибираємо індивідуальності та, наскільки можемо, даємо їм свободу дій.
Якщо ж мова про вас у ДАПТ, то в які нісенітниці ви вірите! Тим, що змушує цивілізації діяти, є люди, а не торговельні організації чи ланцюг командування. Кожна цивілізація залежить від якості одиниць, витворених нею.
— Що ти робиш тут, у Внутрішній Пустелі? — спитав Проповідник. — Бу цзі, — відповів Лето. — Ніщо з нічого. Це була відповідь мандрівного дзен-суніта, що завжди діяв знічев’я, для розваги, без зусиль і у згоді з навколишнім світом.
Кінець визначає ту дорогу, що до нього веде.
Давно проминуло вільне давання і приймання, звичне для вільних людей. Давні звичаї звелися до ритуальних слів, а їхнє походження зникло з пам’яті.
Леді Джессіка наказала тобі відрізнити між собою собаку й вовка, відрізнити зе’еб і ке’еб. За її означенням, вовк — це особа, наділена силою і яка нею зловживає. Але між вовком і собакою є проміжний період на світанку, коли їх неможливо відрізнити. — Майже в точку, — сказав Галлек, помітивши, що дедалі більше людей із січі заходить до спільної кімнати, щоб послухати. — Звідки ти це знаєш? — Бо я знаю цю планету. Не розумієш? Подумай про це. Під поверхнею є камені, глина, осад, пісок. Це пам’ять планети, картина її історії. Так само з людьми. Собака пам’ятає вовка. Кожен світ обертається довкола серцевини буття, а з центру цієї серцевини на поверхню виходять усі спогади.
Дитина, що відмовляється брати в подорож батьківську збрую, — це символ найунікальніших людських здібностей. «Я не мушу бути тим, ким був мій батько. Я не мушу дотримуватися правил мого батька, ба навіть вірувати в те, у що вірував мій батько. Моєю силою як людини є спромога вирішувати самостійно, у що вірувати, а у що — ні, ким бути, а ким — ні».
🟠 Донат? Донат!
Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.
Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту
А тут от мої соціальні мережі, чуєш, підпишись!
Відкрийте більше з gallery21
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.