«Капітула Дюни» – Френк Герберт

Про книгу:

Орден Всечесних Матрон одну за одною нищить планети та трощить долі їхніх мешканців. Матрони мають кількісну перевагу та привезену з Розсіяння нездоланну зброю. Землі Старої Імперії поруйновані. Недосяжною для ненависті Матрон лишається тільки Капітула — головна планета Бене Ґессерит, ордену, що хоробро протистоїть Всечесним. Але так не триватиме вічно. Капітулу можуть захопити та знищити. Орден Бене Ґессерит має встигнути перетворити свою планету на нову Дюну. А для цього їм знадобиться сила їхнього ворога. Принаймні однієї з них…

Враження:

Ну, книга ок, але хайп довкола неї переоцінений

Книга на сайті видавництва: «Капітула Дюни» – Френк Герберт

Author	Френк Герберт
Rate	★ ★ ★ ★
ISBN	9786171298033
Lang	UA
Publisher	Книжковий клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”

Highlights

«Хто не пам’ятає минулого, той приречений повторювати його».

«Хтось мусить зорати поле».

Особа, що бере ординарне й банальне та осяває його новим світлом, може жахати. Ми не хочемо змінювати своїх ідей. Такі вимоги здаються нам небезпечними. «Я вже знаю все важливе!» — кажемо ми. Тоді з’являється Змінювач і викидає геть наші старі ідеї.

Коли життю загрожує небезпека, воно інтенсивніше розмножується.

Бо ти людина, а люди мають глибоке прагнення класифікувати, ліпити всьому мітки.

Чому ми мусимо давати назви речам? — Бо так ми претендуємо на те, що називаємо. Приймаємо його у власність, хоча наші претензії можуть вводити в оману і бути небезпечними.

— Замкнутість, — промовила вона. — Як же спокусливо зводити високі стіни і не допускати змін. Зігнити у власному самовдоволеному комфорті.

Правила будують укріплення, за якими дрібні душі творять сатрапії. Небезпечний стан речей за найкращих часів, катастрофічний під час криз.

З тих самих днів було родом її власне розуміння душевного здоров’я. Уміння втримувати рівновагу на чужих морях. Уміння втримувати своє найглибинніше «я» попри несподівані хвилі.

Та, хай яких ще причин тобі треба, Дій, будь ласкавий, за мене й за себе.

Гей, Боже! Якщо ти ще зволиш бути, Зволь і молитву мою почути. Образи ті на моїй полиці, Справді це ти, чи мої це лиця? Перед тобою навшпиньки я стала, Підтримай мене, аби я не впала. Дай сили здолати помилки, як зможеш, Це і тобі, і мені допоможе.

«Тиск формує нас незалежно від того, опираємося ми йому чи ні». Натискання і формування — це і є життя. «А я своїм таємним опором творю новий тиск».

Життя — це гра, правила якої вивчаєш, долучившись до неї та граючи до самого кінця.

«Ми котимося крізь дні, взяті в позику».

— Дещо тобі скажу, — промовив Раббі. — Цей «критичний розтин живої свідомості», як вони це називають, — ніщо, коли ти не знаєш, як власні твої рішення виходять із тебе, наче нитки, і тягнуться в життя інших.

— Зріле людство? Це їхній Грааль? Хіба ж зрілий плід не зривають і не з’їдають?

«Не знай нічого! Вчися бути цілковито наївним».

— Ребекко… Ребекко… Я знаю необхідності… — Не виправдовуйся «необхідностями часів»! Ти, Раббі, знаєш краще. Коли це ми не маємо морального чуття? Ми просто інколи його не слухаємо.

Освіта не замінить здогадливості. Цю невловиму рису лише частково можна визначити як уміння розгадувати загадки. Доповненням цього означення є спроможність творити нові загадки, які відображають те, про що звітують чуття.

Ми кажемо, що Муад’Діб творив майбутнє. Лето ІІ зробив його несотворенним. — Та коли б я могла знати… — Прошу! Велика Всечесна Матроно! Люди, які прагнуть, щоб оракул передбачив їхнє життя, насправді хочуть знати, де сховано скарб. — Та звичайно ж! — Знати все майбутнє, аби ніщо не застало тебе зненацька? Про це йдеться? — Аж забагато слів. — Ти не хочеш майбутнього, хочеш нескінченно продовжити теперішнє.

Багато речей, які ми виконуємо природно, стають складними лише тоді, коли ми намагаємося перетворити їх на інтелектуальні об’єкти. Можна мати так багато знань з якоїсь теми, що стати в ній цілковитим невігласом.

Ні рибою ні м’ясом, а лише самою собою? Та навіть у власному «я» ти лише управителька.

«Найтяжчим уроком для аколітки є те, що вона мусить постійно переступати межі. Твої здібності заберуть тебе далі, ніж ти можеш уявити. Тож не уявляй. Розширюй свої межі».

Бюрократична освіта притуплює дитячу вразливість, що прагне новизни, — пояснювала Одраде. — Юні мусять бути притуплені. Їм не дозволено знати, якими добрими можуть вони бути. Це приносить зміни. Комісії витрачають купу часу на розмови про те, як поводитися з винятковими учнями. Не кажучи вже про те, що пересічний конвенційний учитель відчуває загрозу при появі талантів і придушує їх через глибоко вкорінене прагнення почуватися вищим і безпечним у безпечному довкіллі.

«Чи відповідають вчинки словам? Ось твоя міра вірогідності. Ніколи не обмежуйся словами».

Намагання уникнути ускладнень часто до них призводить.

«Я стою у священній людській присутності. Як я зараз стою, так нехай ти станеш колись. Молюся у твоїй присутності, аби так сталося. Майбутнє залишається непевним, і так і повинно бути, бо це полотно, на якому ми малюємо наші прагнення. Так людська природа споконвіку постає перед прекрасним порожнім полотном. Маємо лише цю мить і в ній цілковито присвячуємо себе священній присутності, яку поділяємо та творимо».

«Покажіть мені цілковито гладеньку роботу, а я покажу вам того, хто приховує помилки. Справжні човни гойдаються».

Системи, які часто випробовують та оновлюють, використовують автоматизацію лише там, де це необхідно.

Та ох, небезпеки лідерства у виді — спільноті людей, які так сильно прагнуть, аби їм сказали, що робити. Як мало вони знали про те, що творили своїми вимогами. Лідери роблять помилки. А ці помилки, посилені численністю тих, хто, не питаючи, йде слідом, неухильно призводили до великих катастроф.

Золотий Шлях! Стежка, прокладена в одній уяві. Нескінченність не міститься ніде!

Алхіміки всіх епох були наче лахмітники, що схилялися над своїми торбами, кажучи: «Десь тут має бути порядок. Якщо добре понишпорю, напевно знайду його». І завжди єдиним порядком був той, який вони створили самі.

Живете в перебільшеному минулому і намагаєтесь збагнути якесь нерозпізнане майбутнє.

Влада притягує тих, хто піддатливий на розбещення. Хто вразливий до корупції.

Значні зусилля, щоб привернути увагу до слів. Немає потреби звертати уваги на слова. Стеж, що робить ця людина. Так ти збагнеш мотиви.

Є люди, що ніколи не бувають учасниками подій. Їхнє життя з ними трапляється. Обходяться чимось не надто більшим за тупу впертість і з гнівом та насиллям опираються всьому, що могло б піднести їх понад заповнені образою ілюзії безпеки

«Глянь в обличчя своєму страхові або ж він вилізе тобі на плечі»

Добре знати річ — це знати її межі. Справжню природу об’єкта можна розгледіти, лише виштовхнувши його за межі допустимого відхилення.

Оскільки кожна індивідуальність врешті-решт зводиться до власного «я», — сказала вона, — формування цього «я» вимагає нашої найвищої турботи та уваги.

Ти жив у цікаві часи, як казало древнє прокляття.

Логіка підказує, що так. Але ми, ментати, маємо вислів, що логіка діє наосліп. А ще ми усвідомлюємо, що існує логіка, яка викидає тебе з гнізда у хаос.

Готове осмислення часто є безумовною реакцією, як колінний рефлекс, і найнебезпечнішою формою розуміння. Воно непрозорим екраном засліплює твою здатність навчатися. Так функціонують судові системи прецедентного права, захаращуючи твій шлях глухими кутами. Будь обережним. Не розумій нічого. Всяке осмислення тимчасове.

Серйозні хиби правління виростають зі страху впровадити радикальні внутрішні зміни, навіть якщо виразно помітна така потреба.

Час сам себе не вимірює. Досить глянути на замкнуте коло, і це стає очевидним.

«Наші боги мусять дорослішати разом із нами».

Ребекка побачила своє народження в новому світлі. Воно було початком довгої подорожі з невідомим місцем призначення. Насиченої незримими небезпеками й радощами. Вони пропливли вигин ріки, а за поворотом наткнулися на напасників. Дальший вигин може відкрити водоспад чи гладінь спокійної краси.

Ментати культивували наївність. Думати, наче ти щось знаєш, — це певний спосіб засліпити себе. Не зростання повільно гальмувало спроможність навчатися (так пояснювали ментатам), а нагромадження «речей, які я вже знаю».

— Прокляття, прокляття, прокляття, — сказала нарешті Мурбелла. — Кому прокляття? — спитав, коли пересміявся і вони насилу зуміли розділитися. — Не кому, а чому. Прокляття долі! — Не думаю, що доля цим переймається.

«Інтимні дрібнички повсякдення. Цього прагнуть усі митці».

«Найважливіші речі можуть стати неістотними за одне серцебиття.

«Я не пам’ятаю миті, коли прокинулася й сказала: “Кохаю його”. Ні, це проникало у мене глибше й глибше, доки не стало доконаним фактом, який треба приймати у кожну хвилину життя. Як дихання, як биття серця. Вада? Сестринство помиляється!»

— Не думаєш, що колись пошкодуєш через своє рішення? — Звичайно, пошкодую! — Що в біса за дурне питання? Люди завжди шкодують.

Ми свідки минущої фази вічності. Відбуваються важливі речі, але деякі люди ніколи їх не помічають. Трапляються інциденти. Ти не можеш бути присутнім при всіх випадках. Тож покладаєшся на звіти і залежиш від них. А люди закриваються в собі, відгороджуючи свій розум від світу. Що доброго у звітах? Історія в колонках новин? Новин, попередньо відібраних на редакційних нарадах, перетравлених і вивергнутих, повних упереджень? Звіти, яких ти потребуєш, рідко походять від тих, хто творить історію. Щоденники, мемуари й автобіографії є суб’єктивними формами особливого самовиправдання. Архіви напхані таким підозрілим фаршем.

«Війна залишає по собі постійне бажання “їсти, пити та веселитися”, а це часто призводить до невблаганної моральної катастрофи».

«На кожного ветерана, що повертається додому з новоздобутим відчуттям призначення (“я вижив, у цьому мусила бути Божа воля”), припадає значно більше таких, що повертаються додому з ледь прихованою гіркотою, готових шукати “легкий шлях”, бо вони бачили так багато воєнних потрясінь».

«Чого, до всіх чортів, ти гаєш тут час, якщо є робота?» Вона ніколи не покидала мене, Дункане. Минуле не покидає нікого з нас.

Витрачайте енергію на тих, хто робить вас сильними. Енергія, витрачена на слабких, призводить до загибелі

«Війна — це поведінка, що корениться в одноклітинному організмові прадавнього моря. Їж все, чого торкнешся, або ж з’їдять тебе».

Мусимо триматися нашої людяності за всяку ціну

Релігію слід приймати як джерело енергії. Її можна скерувати до наших цілей, але тільки в межах, які виявляє досвід. Ось таємне значення Свободи Волі.

Всечесні Матрони забули, що чіпляння за будь-яку форму консерватизму може бути небезпечним, — сказала Одраде. — Невже ми теж про це забули?

Будучи надто консервативним, стаєш неготовим до несподіванок.

Я чула, Белл, як ти казала, що логіка добра для гри в пірамідальні шахи, але часто надто повільна, коли йдеться про виживання

Проєкція — чудове еластичне знаряддя, та все-таки знаряддя. Врешті-решт, усі знаряддя залежать від тих, хто їх використовує.

«Хочу, щоб він був біля мене!» Знали вони, як керувати нею? Звичайно, знали! «Погрозою, що відберуть у мене цього чоловіка. Цілком достатньо, щоб мене тримати і вдовольняти. Вдовольняти! Яке марне слово. Доповнювати мене. Це краще. Я стаю меншою, коли ми нарізно. І він теж це знає, бодай його». Мурбелла усміхнулася. «Звідки він це знає? Бо він теж так доповнюється». Як це може бути коханням? Вона не почувала, щоб потяг її ослаблював. Бене Ґессерит, так само як Всечесні Матрони, запевняли, що кохання ослаблює. Вона ж завдяки Дункану почувалася сильнішою. Навіть його дрібні знаки уваги додавали сил. Коли він вранці приносив чашку стімчаю, над якою здіймалася пара, чай видавався кращим, бо був із його рук. «Можливо, між нами щось більше за кохання»

«Достатньо добрі! Яке небезпечне слово».

«Уникай надмірності. Надмір виправлень — і от у тебе на руках постійний безлад, необхідність робити більше й більше виправлень.

— Ми потомки людей, що робили огидні речі, — сказала жінка. — Не любимо зізнаватися, що серед наших предків були варвари. Та Превелебна Мати мусить у цьому зізнатися. Ми не маємо вибору.

— Розмножуються переможці. Ми їхні потомки. Перемоги часто здобувалися за високу моральну ціну. Варварство — ще занадто слабке визначення деяких речей, які робили наші предки.

Не виправдовуй це потребами тих часів! Просто пам’ятай: невинних нема!

Тут вона побачила проблиск Грааля, та це була не річ, а питання: «Як правильно встановити рівновагу?»

«Змушувати замовкнути тих, хто приносить недобрі вісті, думаючи, що глибока тиша смерті знищить ці вісті?»

Шукай свободи — і станеш в’язнем своїх жадань. Шукай дисципліни — і знайдеш свою свободу.

Здійснення придатних для використання виборів відбувається в горнилі інформаційних помилок. Таким чином Інтелект приймає можливість помилки. А коли абсолютні (безпомилкові) вибори невідомі, Інтелект ризикує вийти з обмеженими даними на арену, де помилки не лише можливі, а й необхідні

— Ми не машини, — сказала Одраде, кинувши позирк на автомати довкола них. — Ми завжди покладаємося на особисті взаємозв’язки

Навіть зерно, загублене у борозні, може дати життя. Губи Раббі вигнулися у похмурій гримасі: — Без води і догляду, себто без благословення і слова, немає життя.

«Очей ніколи не досить. Тіло мусить відчувати свій світ».

Чого навчають Святі Катастрофи? Будь витривалим. Будь сильним. Будь готовим до змін, до нового. Збери багатий досвід і осуди його, як велить незламна природа нашої віри.

Думаєш, цього достатньо? Ніколи не достатньо, доки живеш

🟠 Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

🕸 Куди ще можна жмакати

Substack⁠ · Друкарня⁠ · X / Twitter⁠ · Threads⁠ · Telegram · магазинчик вінілу